Ексклюзивна хвиля

Важке прощання із Московією Патріарха Філарета

Критикувати його важко. Бо Патріарх Філарет – потужна постать, яка стоїть десятиліттями на гострому розі творення держави Україна. Попри його суто церковне служіння. І 90-річний його вік, справді патріарший, при якому він стоїчно служить двогодинні літургії, проповідує, керує – просто вражає.

«Ми завжди будемо поважати Патріарха Філарета» — каже глава Української православної Церкви митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

Він правий.
Так, як ми поважаємо стареньких своїх дідусів (а для 40- річного Епіфанія взагалі може 90-річний Патріарх вважатися прадідом), але не можемо слухатися їх у практичних, щоденних питаннях – вже не ті їх поради, а тим паче – вимоги керувати.

Але ж яка пристрасть – у 90 років він хоче керувати!
Саме керувати – не бути почесним патріархом, не просто постійним членом синоду, йому мало керувати церквами та монастирями міста Києва, мало служити у Володимирському соборі!

Керувати!
Яка вражаюча пристрасть!

Думав феноменами світової політики є Вінстон Черчілль та Конрад Аденауер, які пішли з найголовніших у своїх державах посад відповідно у 81 та у 87 своїх років. Але ж ні – Патріарх Філарет їх перевершив. А Папа Римський Бенедикт ХVI зрікся престолу у 86 років і тихо доживає собі у Ватикані.

Зате український Патріарх не лише не йде на спокій, але і на 91-у році життя збурює не тільки свою країну, а й усе православіє: не варто акцентувати з яким потрясінням дивляться зараз на Москві за гучними заявами Патріарха Філарета, який у них побув і місцеблюстителем патріаршого престолу і анафемованим розкольником…

Зрештою, уважно придивляється і Константинополь – мало хто помітив, що під час візиту митрополита Епіфанія до Маріуполя поруч був і екзарх Вселенського патріарха архієпископ Даниїл. …

***
Я не хочу аналізувати мотиви нинішньої поведінки Патріарха Філарета, бо вони не тільки не витримують жодної критики (і про це вже сказали релігієзнавці), але й викликають місцями незручні почуття – наприклад, у його пасажі про письмові підтвердження Вселенському патріарху не претендувати на жодну виконавчу владу у Церкві, як «ситуативні». Соромно таке читати. Не тому ви вчили у проповідях, Ваша Святосте! Адже і Євангеліє говорить: «Кажи «так- так» чи «ні- ні», все інше від лукавого»…

Зрештою, як це не парадоксально – те, що Патріарха Філарета зараз у його збуренні не підтримав жоден правлячий український єпископ (владика кримський Климент, як сам сказав, приїхав до патріарха виключно з поваги) – заслуга саме Патріарха Філарета. Бо це він виховав плеяду архієреїв, які інтереси Церкви поставили вище за інтереси однієї особи, навіть якщо вона – Патріарх.

Так само незручно читати слова гордині – оте «якання» про створення Київського патріархату. Так, заслуга Патріарха Філарета в цьому величезна, але не забуваймо, що він – третій патріарх. А першим був світлої пам’яті Патріарх Мстислав, що у віці 92 років (теж, до речі, віковий феномен) приїхав у потоптану Україну відроджувати українську Церкву. Ще перед Філаретом був Патріарх–мученик Володимир, який сидів у концтаборі, тоді коли Філарет засідав у московських патріарших та київських митрополичих апартаментах…
Історія – жорстка вчителька, якщо її чути…

… Є такий, відомий психологам, феномен: той, хто з чимось чи кимось бореться, обов’язково хоч якісь риси від противенства набирає. Так сталося і з Патріархом Філаретом – тільки московська його виучка змушує відстоювати московський же принцип управління церквою, коли патріарх вибирає собі членів синоду і вони, яко його обранці, завжди голосують за пропозиції свого начальника.

Інший принцип у церквах грецької традиції: всі архієреї за чергою на рік входять до синоду і вчаться керувати церквою та й можуть подати голос проти пропозицій глави церкви.

Цього не приємле патріарх Філарет.
Він захищає московського патріарха Сергія (Страгородського), який пішов на співпрацю з комуністичною владою Сталіна, заявляючи, що таким чином той зберіг Церкву.

Важко назвати це збереженням, коли майже всі архієреї, тисячі священиків та мирян були погноєні в сибірах та соловках, постріляні і понищені. А патріарх московський Сергій восхваляв Сталіна і радянську владу. Як це перегукується з пасажем Патріарха Філарета, коли він раптом у захисники церкви уже возводить Зеленського і олігарха Коломойського! Уточнюю: мова не про порівнюваність фігур, а про «любов» до влади і владців…

… Обравши предстоятелем української Церкви молодого митрополита Епіфанія, виученика грецької богословської науки, який не має з Московщиною жодного зв’язку – наша Церква зробила рішучий крок уперед. А гальмування тої ходи – може, й природній процес для старої московської школи, але безуспішне. І це показало відсутність підтримки суспільством нинішнього збурення Патріарха Філарета.

Власне, духовна Україна потребує не стільки ефективних керівників, скільки мудрих, духовних наставників. Які не керувати рвуться у 90 років, а формулюють і передають молодим мудрість історії та Господнього призначення України.

Ця вакансія ніким не зайнята, патріарше Філарете!

Василь Чепурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *