Що ми знаємо про цю тваринку? Та багато що. Всюдисуща і балакуча Вікіпедія насипле вам стільки всього: і що біга цей симпатяга — дай Бог кожному при такому зросточкові: до 11 кілометрів на годину. І що серце у нього — як фацький двигун: 200 ударів на хвилину. І що легко носить на собі кількасот солідних швейних цехів — 10 тисяч голок! І що полює всяку вредну комашню, гадів та гризунів. На оце привернімо ласкаво увагу, бо далі наведу надважливий факт, Вікіпедією поки що не заскрижалений. Але сполучений з отими об’єктами полювання безпосереднім причинно-наслідковим зв’язком.
Факт — як книжка пише: їжак (а про нього й мова) став тотемом Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка. Можна сказати, тотемує від явлення інституту: як тільки благословив ці народини нового університетського підрозділу славний керманич Грінченкового Університету Віктор Огнев’юк, почув коридор першого поверху ошатної університетської будівлі на оболонській вулиці Маршала Тимошенка лунке і рясне тупотіння, ділове посапування та пофоркування. Дехто (я у тім числі) навіть 
клянеться, що бачили сліди їжака, і що вели вони прямісінько до дверей приймальні директорки Інституту Галини Горбенко.
Документально підтвердити не беруся, фото не робив, а будь-які сліди у наших університетських коридорах миттєво зникають від миючих засобів і дбайливих рук технічних працівниць. Закликаю у свідки шановну Галину Василівну — підтвердити чи спростувати інформацію про ту ділову зустріч із живим їжаком. Це було 5 осеней тому — такої пори їжаки ще не залягають у нори на зимову сплячку. Це перший аргумент на підтвердження тієї історичної зустрічі. А другий — взагалі неспростовний: незабаром кабінет Галини Василівни почали масово заселяти… вони, їжаки — різних мастей, форм, характерів, походжень і навіть фізичного складу.
І що ви думаєте?
Тільки-но зіп’явшись на ніжки, Інститут журналістики Грінченкового університету примусив звернути на себе увагу закладів освіти з віковою історією і сивими школами тієї-таки журналістики. Звернути увагу, поблажливо заговорити, потім здивуватися, потім почухати потилиці, а далі занервувати і заметушитися: оно яка Віктор-Сила на оболонських плавунах виросла! Конкурент — палець у рот не клади!
І це — всього лишень за першу П’ятирічку!
«Мовби до дітей, до своїх дітей». Із 5-ти років цілу Трійцю літ юний Інститут журналістики уже веде перед серед профільних вишів України за кількістю заяв, поданих від вступників. Ще п’ять років тому він лише зароджувався у задумах, а нині це ШКОЛА. Грінченківська школа журналістики.
Тут не лише вчать ЯК, не лише знають ЯК — тут ТАК уміють і можуть. І тому навчальні аудиторії, оснащені новаційним обладнанням та інноваційними технологіями, у яких «світлом науки і знання» діляться з юними колегами поважні професори, доценти, старші викладачі і просто викладачі, сусідствують і міцно родичаються з навчально-виробничими майстернями, у який ті-таки юні колеги освоюють ази фаху під крилом наставників, досвідчених журналістів, рекламістів, видавців, практиків бібліотечної й архівної справи.
Тут унікальна аура, тут немає поборів, тут шанують розмаїті таланти й істинну творчість, підтримують креативність і новаторство, тут панують добросердність і взаємодопомога. Тут усе по-людському. Щоб, значить, легко комунікувалося, а ще легше спілкувалося.
Про це окремо.
Не так давно став свідком однієї події. Як телеглядач. Того дня журналісти в кулуарах ВР обступили відставленого спікера із запитаннями. Смішне то було видовище: гурт дівчаток з айфонами при цяцах-личках — оченята втопили в екрани, читають по складах із суфлера притлумленому Розумкову запитання. І той так само монотонно щось бубнить у відповідь. «Комунікують», аж мухи мліють. І лише одна журналістка питає відставного, дивлячись йому в обличчя. Розумно питає — той аж стрепенувся од несподіванки, заговорив не по-казенному. Придивляюся: леле, журналістка ця — Анастасія Норіцина! Наша випускниця. ШКОЛА!
Анастасія Норіцина, Андрій Гевко, Ірина Яковенко, Дана Маслюк, Олександр Мельниченко, Марія Куцюк, Світлана Семиволос, Анастасія Шапоренко, Євген Козярін… Цю славну грінченківську шерегу нинішніх творців-журналістів можна нарощувати і нарощувати… А вже підростає нова хвиля: Ксенія Ляпіна, Олександр Марченко… ЦЕ Ж У НАС, У НАС!
Ні, без ЇЖАКА тут точно не обходиться.
Тільки він, з двомастами ударами за хвилину, може задати такий темпоритм і насталити гостротою Слово і визначити об’єкти фахового полювання: скільки ж бо тих гадів і гризунів розвелося…
Слава Тобі у перший Твій Ювілей, Грінченківська журналістська Школо! Благословення у віках всіма земними дібрами ВАМ, її Творці-фундатори, і Вам, усе чесне товариство Любомудрів, Навчителів, Наставників, благоукрасителів. Невтомно — до нових вершин!
Валерій Ясиновський
