30 червня 1995 року пішов у засвіття лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, народний артист України — Назарій ЯРЕМЧУК. Він покинув нас у неповні сорок чотири…
Але і сьогодні, двадцять чотири роки потому, біль стискає серце від усвідомлення: як мало часу йому було відведено на цій землі!
А в уяві зринає той спекотний липневий день прощання з Назаром.
Здавалось, що того дня до Чернівців з’їхалися не тільки його друзі, побратими та шанувальники, а й вся Україна проводжала в останню путь свого вірного сина, настільки було багато люду.
Процесія простяглася від Центральної площі через усю вулицю Університетську, аж до Резиденції митрополитів Буковини і Далмації, де у церкві Трьох святителів відспівували улюбленого артиста.
Буковинці пам’ятають той, мабуть, найвелелюдніший похорон у Чернівцях, коли колеги Назарія Яремчука, які з’їхалися з усіх куточків України, вистелили квітами шлях від його будинку на тодішній вулиці Інтернаціональній (нині — це вулиця Назарія Яремчука) через усі Чернівці до місця Вічного спочинку.
Тоді, в дев’яносто п’ятому ми ще до кінця не усвідомлювали, що втратили глибоко національного митця, але крізь лет часу все частіше згадуються розмови з ним, останні інтерв’ю, які пощастило записати незадовго до того, як співак відійшов у вічність.
В них Назар завжди був щирим і відвертим, переймався пошуками свого репертуару, свого творчого «Я», говорив, як важко знайти «свою» пісню і увесь час наголошував: «Головне — не зраджувати знайденому своєму сценічному образу, розвивати його. Спрогнозувати істинну цінність нової пісні важко. Для цього потрібний час. Адже кожна нова пісня – це разом з тим і нові модні ритми, але за однієї беззастережної умови, що мелодія в ній повинна бути завжди справжньою. Митець виховується у змаганні, зокрема, із самим собою».
Не таємниця, що в роки його мистецького становлення, було престижно виступати на телебаченні, а надто на Центральному телебаченні в Москві. Вважалося, якщо співака покажуть по ЦТ, то в Києві вже його оцінюють інакше, він, надчето, вже «свій».
Але незважаючи на те, що широку популярність як артист здобув саме завдяки телебаченню (за виконання пісень «Червона рута» та «Водограй» Володимира Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ» і разом з Василем Зінкевич був удостоєний звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти» та «Пісня року-71/72»), Назарій мав іншу натуру і ніколи не оббивав московські пороги і не випрошував блага «засвітитися на вседержавному каналі».
Попри те, його не раз таки заманювали російськими піснями, обіцяючи всесвітню славу, цікаві гастролі та великі гроші. Як глибоко національний співак, Назарій Яремчук ніколи не втрачав гідності українця, не міняв її ні за гроші, ні за будь-які звання та привілеї, які за комуністичної доби щедро роздавалися митцям послужливим, згорбленим у покорі.
Він мав свою думку та позицію і вважав: «Постійна участь у теле- чи радіопередачах, можливо, й можуть принести популярність виконавцю, але якщо немає майстерності, професіональної підготовки, то телебачення «як рентген» висвітить цей недолік. Тому помиляються ті виконавці, які вважають: якщо взяти участь у декількох передачах ЦТ чи УТ – це значить бути популярним. Телебачення, з його величезними можливостями, покликане пропагувати ті зразки мистецтва, які є на рівні вимог часу. І хотілось, щоб тільки виконавець, творчість якого відповідає цим вимогам, мав право на популяризацію. Що ж до популярності, то її можна завоювати тільки тяжкою працею, виступаючи з концертами».
Бо на його думку: «Кожна концертна пісня – це квінтесенція найбільшої душевної інформації митця, яка повинна доходити до серця слухача. Ніщо не може замінити живий емоційний спів, безпосередній контакт виконавця з глядачами. Це той місток до визнання, який справжній митець мусить переходити щодня, аби потвердити свою істинну популярність, а не штучну, зроблену телеекраном».
Тисячі, сотні тисяч людей, які побували на концертах «Смерічки», пам’ятають його незабутній голос. Увібравши народні інтонації, він не тільки оспівував незрівнянний світ краси, а й дав українській пісні ширші й пружніші крила.
Його пісні наповнені філософією, лірикою, естетикою і сьогодні народжують радість і гнів, доброту і відчуття людської гідності, бо забилась у цих піснях струна українського єства, яку не сплутаєш ні з ким і ні з чим. Він і сьогодні живе поміж нас у піснях…
Марія Вишневська
