Українське інтелектуальне середовище є інтелектуальним умовно, бо це середовище ніколи не цінувало особисту думку. Я добре пам’ятаю, як українські літературознавці перефарбовувалися після соцреалізму, переважно перефарбовувалися вони у нацреалізм, а молодші — у постмодернізм, неомодернізм.
Нині такий час, коли постмодернізм і політкоректність закінчуються. Готуюся побачити цирк чергового перефарбування. Напишеш, що Захід у кризі, що він переживає регрес, а тебе за руку — за чиї гроші ти живеш?
Я не жила за рахунок західних грошей, я жила за гроші української держави, виконуючи ті завдання, які ця держава в гуманітарній сфері уважала важливими. Нині вся Україна живе за західні гроші. І не бійтеся, що ці гроші у нас заберуть. Це Портніков постійно про ці гроші нагадує, але й нам не завадить частка здорового цинізму, бо дешевше Заходу утримувати населення України на місці, ніж приймати біженців.
А біженці ці будуть, принаймні Захід опиниться в жахливій ситуації, коли польські прикордонники розстрілюватимуть на своєму кордоні українських матерів із дітьми, що тікатимуть від росіян, якщо вони просунуться вглиб України. Невже хтось має сумнів у цинізмі Заходу?
Мабуть, ми забули, як Захід удавав, що в упор не помічає упівців, які чекали, що США розпочнуть війну з совєтами після розгрому Німеччини. Не були ці упівці такими божевільними — вони сподівалися на американців, які «забили» на Сталіна.
Якщо ми відчуваємо себе частиною Заходу, переймаємося долею Заходу, б’ємося також і за Захід, досить лити єлей. Бо буде так, як із фільмом про будинок “Слово”, автори якого, вигадавши Акімова, створили черговий письменницький іконостас. Для кого, цікаво, Марко Павлишин писав про потребу деконструкції українського літературного іконостасу?
Українські радянські письменники мають один козир, який ніхто у них не забере: вони зберегли мову, якою ми послуговуємося нині, якою я зараз пишу, але відділяти їх від сталінізму тоді, коли вони самі були його призвідцями, погодившись із рос. комуністами на УРСР — фіктивне утворення, означає фальсифікувати історію. За останні 30 років навіть гуманітарна інтелігенція України виявилася немпроможною на люстрацію. Ось які ми недолугі. Фактично свій фронт провалили.
Роксана Харчук
