Якщо вона коли-небудь прокинеться –
добре було б дізнатись її ім’я.
Сергій Жадан
Ні суму, ні зла, ні тепла,
Ні вперше, ні всоте.
Якщо ти колись і була.
Скажи мені –
хто ти?
Тарас Федюк
ЖадАна звела Жадана
із глузду достоту:
“Зі мною всю нічку була,
не втямив я – хто ти?!”.
“Ти з міста чи, може, з села?
Федюк хоче знати!
І звідки до мене прийшла,
і як тебе звати?”
Питанням її увігнав,
мов кулю, у лузу.
Вона: “Ти мене не впізнав?
Та я ж твоя Муза!”
(Анатолій Крат. Прометей поміж грудей. К. 2021)
Прізвище Анатолія Крата запам’яталося з рецензії на збірку Андрія Охрімовича у грудневому номері 1993. Відтак траплялися мені якісь публікації цього чоловіка, але книжок не попадалося. Аж оце зараз натрапив на книжку пародій та авторських афоризмів.
Я не знаю Крата як поета. Щодо пародій, то цей жанр у нас занедбаний. Ні, якісь пародії пишуться, навіть книжки виходять, але системности у сприйнятті як не було, так і нема. Пригадую з 90-х пародії Сергія Руденка і Сергія Дзюби. У 2000-х видав дві книжки пародій Іван Гентош, поки не повірив, що він поет. У Франківську починав писати пародії Володимир Присяжнюк, але він багато що починав.
Але пародиста рівня Олександра Іванова, телеведучого популярної телепрограми у 70-х-поч.80-х років ХХ ст. “Навколо сміху”, – нема. Таке враження, що жанр пародії вичерпав себе. Ні. Просто, пародія – це відповідальний і серйозний жанр. Одним із класичних письменників-пародистів в українській літературі 60-поч.80-х років залишається Юрій Івакін.
Пародії Анатолія Крата – гумористичні в своїй основі. Вони не їдкі і не образливі. Просто береться якась строфа чи рядок з вірша поета і розвивається тема в гумористично-жартівливому ключі. Найбільше у книзі пародій херсонських авторів (це не дивно, бо на Херсонщині майже чверть віку прожив Анатолій Крат): Микола Братан, Василь Загороднюк, Анатолій Кичинський, Валерій Кулик, Олег Олексюк…
Потрапили під пародійне перо і прикарпатські автори – Ярослав Ярош, Юрій Андрухович і Юрій Іздрик.
Певним недоліком книжки бачу те, що нема інформації про авторів, деякі з них уже в засвітах: та ж Ірина Жиленко чи Іван Драч, Микола Братан чи Ярослав Ярош…
Афоризми Крата розбиті на блоки: “іронізми”, “не від лукавого”, “власне кажучи”, “спортивні думки”, “словник-жартівник”, “рекламна тумба”, “амуризми”… Афоризми – надскладний жанр, взірцевим автором яких в українській літературі к.ХХ-поч. ХХІ ст. залишається харківський критик, перекладач Володимир Брюгген (в період з 2000 до 2018 року вийшло 9 книжок його “Блокнотів”, остання вийшла після його смерті). Так що тут трудно “оригінальничати”. Хоча і в Крата є вдалі афоризми: “Оглух від крику власної совісті”; “Справжня брехня має бути правдивою”; “Епітафія: могло бути гірше, якби людина залишалась безсмертною”; “Сімейні драми не потребують репетицій і йдуть без антракту”…
Жаль, звичайно, що в нас відсутні українські літературні телепрограми, подібні до “Навколо сміху”. Тоді б такі автори і такі жанри мали б свою стабільну авдиторію. Я не думаю, що вони застарілі чи є культурним анахронізмом. Культура сміху також виховується, як і відсутність культури, чому підтвердженням “95 Квартал”. Як жартуємо, панове, так і живемо…
Євген Баран
