Згадалася розповідь світлої пам’яті шістдесятника Олеся Доріченка, блискучого поета, мистецтвознавця і художника, а колись — ще й диво-танцювальника, соліста ансамблів П.Вірського і Г.Верьовки. Мав Олесь Васильович іще одну знакомиту пристрасть: колекціонув платівки. Не відаю, скільки їх у нього було, очевидно, не одна і не дві сотні, але щоразу я йшов у його рясно заселену книжками квартиру на звуки класичної музики — схоже, програвач працював там цілодобово.
Так от, десь наприкінці 50-х — на початку 60-х під час гастролей до Канади тамтешні українці (і які — Петро Волиняк, Лео Молодожанин, Святослав Гординський!) подарували йому, молодому українському поетові Олесеві Доріченку, платівку українських дум і пісень у виконанні знаменитої капели бандуристів під орудою Григорія Китастого.
Але як перевезти цей дар в Україну?
В УРСР капела була заборонена, а тому платівка з її піснями прирівнювалася до антирадянської літератури. З усіма кримінальними висновками для того, хто її спробував би пронести через кордон.
Але Доріченко знайшов вихід!
У кожного артиста під час тривалих гастролей був свій персональний куфр, у якому зберігалися його костюми і реквізити. Всі куфри, звісно ж, проходили прикордонний та митний догляди. За невеликим винятком: не оглядали куфри Павла Вірського і ще одного соліста ансамлю… У куфр отого «ще одного» соліста Доріченко і ризикнув покласти крамольну платівку.
Ризикнув і виграв! Скарб успішно прослизнув у гольчату щілинку багатотонного замка, під яким був кордон СССР. А вже тут дістати цю «антісовєтскую» міну з її сховиська було справою техніки.
Зате скільки тогочасних діячів літератури і мистецтва переслухали потім цю платівку! Навіть Максим Рильський, довідавшись про неї од Андрія Малишка, попросив її ненадовго, щоб переписати ці унікальні думи і пісні на магнітофонну плівку. І повертаючи дуже дякував Доріченкові: «Олесю, Ви навіть не уявляєте, яке добре діло зробили!»
Отак пожинав Олесь Доріченко щедру дяку, а тимчасом іменний куфр, який провіз у собі недоторканно це національне надбання (звісно, без відома господаря), так і залишався незаслужено непошанованим.
Виправляю історичну несправедливість.
Це був куфр недавно спочилого у Бозі Григорія Чапкіса.
Валерій Ясиновський
