Ярмаркував у Мені. Щорічний Троїцький ярмарок там відбувся вже вшістнадцяте поспіль. Цікаво, що Свято Трійці не має сталої дати (залежить, коли припадає Паска). Але ярмарок у Мені за будь-якого висліду — на Трійцю, тобто щороку по-різному.
Ангела Меркель у промові з приводу нападу Німеччини на СССР нагадала про тісні історичні, економічні і соціальні зв’язки між німцями і росіянами, треба було б уточнити — між державними механізмами обидвох. Гоголь і Шевченко засвідчили, яким важливим був німецький фактор, передусім остзейський, у становленні абсолютистської російської монархії, яка і культурно, і за вихованням (про генетику взагалі не говоримо) була далекою від слов’янського світу.
Інколи він мене страшить. Я слідкую за ним у Фейсбуці і часто його пости – на грані «нормальності» – тривожать. Бо наче людина на межі життя і смерті і сама ту грань до себе присуває… І тут мова йде, далебі, не про літературу. А тоді собі думаю: та для письменників характерне перебільшення, і пригадую як Юрій Мушкетик був написав розпачливого щодо стану України листа в «ЛітУкраїні».
Цього місяця я «підписалася» читати історико-авантюрні романи, одначе роман, про який розповім, як виявилося, не зовсім із тієї категорії. Власне, він історичний, але зовсім не авантюрний. Хоча суто історичним його теж важко назвати, бо це авторське бачення подій дуже давніх, про які і документальних відомостей є вкрай мало. Тому те, що Сергій Синюк взявся писати такий роман, вже само по собі — авантюра.
Електросамокатчикам не позаздриш, бо вони «вигрібають» зараз і за себе і за усіх автомобілістів, котрі сто років були недосяжними для розлючених пішоходів за своїми сталевими панцирами. А тепер зручно – он чувак на колесах і до нього рукою подати. Бий скіки хоч. З іншого боку в людей спочатку «віджали» вулиці, вигнавши їх на вузькі хідники, щоб ходили там і тиснулись до парканів та стін будинків.
Згадалася розповідь світлої пам’яті шістдесятника Олеся Доріченка, блискучого поета, мистецтвознавця і художника, а колись — ще й диво-танцювальника, соліста ансамблів П.Вірського і Г.Верьовки. Мав Олесь Васильович іще одну знакомиту пристрасть: колекціонув платівки. Не відаю, скільки їх у нього було, очевидно, не одна і не дві сотні, але щоразу я йшов у його рясно заселену книжками квартиру на звуки класичної музики — схоже, програвач працював там цілодобово.
