Знати Мирослава Скорика було великою честю. Ще в минулому році у нас з Іваном Малковичем виникла дивна ідея попросити пана Мирослава покласти на симфонічну музику українські колядки.
Він зробив це геніально, як і все, що писав.
Прем‘єра була у Верховині.
Маестро не був тут ще з часів, коли знімали «Тіні забутих предків» з його музикою.
Потім «Різдв‘яна симфонія» зазвучала у Львові і тріумфально — у Києві.
Після великих людей залишається порожнеча, яка згодом заповнюється їхніми геніальними вічними творами. Комусь щастило слухати Моцарта, Бетховена. У нас був Скорик. І він завжди залишатиметься з нами.
Так хотілося, щоб Маестро дарував нам чудо вічно!
Микола Княжицький
