Не стало Мирослава Скорика…
Якось у Києві на одній зустрічі у Національній опері (маестро тоді був її головним режисером) я підійшов до нього, аби подарувати свою книжку про Сержа Лифаря…
А він сказав, що її вже має, але радий буде ще отримати і з автографом автора…
Це одна з тих миттєвостей для письменника, коли усвідомлююєш, що твоя праця комусь потрібна.
А вперше я почув ім’я Мирослава Скорика на початку 60-х років на далекому острові Сахалін. Аж туди дісталася була його пісня «Не топчіть конвалій»…
Згадаймо!
Вічна пам’ять, маестро.
Олександр Балабко
