Що роблять зазвичай чехи зранку? Бігають. А в обід? П’ють своє відоме пиво? Може, й п‘ють, але напередодні бігають. А що роблять увечері? Ідуть зрештою на пиво? Може, й ідуть, але спершу бігають. Парки в столиці Чехії переповнені бігунами й відчувається, що в Празі просто культ бігу. Люди різного віку, різних занять, різної статури, і всі – бігають. У парках обабіч асфальтованих доріжок прокладено земляні для тих, кому зручніше, що називається, топтати не асфальт, а землю.
Саме з бігом пов’язана тут і одна відома історія, якою пишаються чехи. Точніше, з майстром бігу на великі дистанції – відомим чеським легкоатлетом, олімпійським чемпіоном Емілем Затопеком, який встановив кілька світових рекордів. Його називали «чеським локомотивом», і ще не знайшлася людина на планеті, яка 
б перевершила його рекорди. Далекого 1951 року він пробіг за годину аж 20 кілометрів, а в 1954 році пробіг за 29 хвилин 10 кілометрів.
У лютому 2013 року видання Runner’s World назвало його найкращим бігуном усіх часів. А все починалося з того, що Емілю з дитинства дуже подобалося бігати. І це захоплення не минуло і в дорослому житті, а, навпаки, принесло йому славу. Ще під час служби в армії після денної стройової підготовки він легко долав 32-кілометрову пробіжку лісом.
А на Олімпійських іграх у Гельсінкі 1952 року, коли йому запропонували обрати, яку дистанцію бігти, Еміль Затопек обрав усі. І побіг. І прибіг із приголомшливим результатом: вперше в історії олімпійських ігор отримав три переможні золоті медалі на найскладніших дистанціях — 5 км, 10 км та в марафоні.
Він так викладався під час бігу, і так занурювався у свій внутрішній ресурс, що з нього трохи кепкували журналісти: мовляв, під час бігу міміка його нагадує Франкенштейна. Але добрий Затопек за це аж ніяк не сердився і казав, що не досягнув ще такої майстерності, аби швидко бігати й привітно усміхатися.
Коли в серпні-вересні 1968 року радянські війська окупували Чехословаччину, Емілю Затопеку запропонували дві ролі на вибір: або стати колаборантом, або мити туалети на урановому руднику. Еміль, 
якого ніколи не лякали труднощі і який був завжди бігуном на довгі дистанції, обрав друге. Іншого варіанту навіть не розглядав.
Окрім неперевершених досягнень і незламності духу, запам’ятався він чехам ще й своєю людяністю та благородством. Про нього розповідають одну зворушливу історію. Одного разу його австралійський спортивний суперник Рон Кларк, в якого Еміль Затопек виграв медаль на Гельсінській Олімпіаді, втратив можливість навіть ходити внаслідок перенапруження та хвороби під час змагань у Мехіко. Повертаючись в Австралію, він, людина, яка втратила здоров’я, вирішив провідати Еміля – людину, яка ніколи не програвала, але втратила все в радянській окупації. Наприкінці теплої зустрічі Еміль дружньо обійняв Кларка і щось йому поклав до кишені. Уже пізніше, розгорнувши подарунок, спортсмен побачив, що Еміль віддав йому свою золоту медаль з Олімпіади 1952 року, супроводжуючи її словами: ти її насправді заслужив.
Окрім неперевершених спортивних досягнень, Еміль володів ще й дев’ятьма мовами… Ось така славна історія Еміля Затопека продовжує ширитися світом, хоча життєвий біг цієї мужньої людини й завершився 2000-го у віці 78 років.
Тамара Куцай
