Літо живе у ремінцях сандалій, поміж пряжками, фіксуючи на ногах нові відчуття вітру і крапель теплого дощу. Літо живе у кольорових спідницях-бедровках, що через кожних три кроки неслухняно підсмикуються вгору і треба щоразу обсмикувати їх донизу. Червень, липень, серпень – це вони штовхають її вгору, літні місяці. Навіть не намагайтесь опиратись літу.
Літо живе на шкірі до краю шортів, почергово покриваючи її засмагою і «гусячою шкірою» від позаопівнічного нічного повітря, трохи холодного, але радше, від запахів і звуків. Коли стихає і гасне місто, то на передній план висувається воно, літо, непоспіхом, як армія Темучіна, цвіркунами і запахами трави.
Літо вже живе за вікнами і потроху проникає крізь них, обживаючи наші помешкання. Нагріває закутки і обвалює індекси пледів на усіх теплових біржах.
Пробирається за пазухи і ловить за литки. Літо живе і запрошує нас до своєї компанії. Бо хто ми такі, щоб опиратись літу?!
Володимир Гевко
