Працював мій дядько, Царство Небесне, конюхом на фермі. І конюхом, і пастухом, і фуражиром. Напарник кудись виїхав чи спився, не пам’ятаю. Треба було взяти на роботу нового. Кандидатів виявилося троє. І от завфермою вирішила, шо правильно буде, якщо мій дядько сам вирішить, з ким йому напару в подальшому працювати.
Літній ранок. Ще й корів не виганяли. Чую спросоння, як мій дядько проводить співбесіду з кандидатом.
– Ти от скажи, Василь, чого коза сере горошком, а корова – ліпьошком?
– Тю, та хіба я знаю…
– Отож! Ну, якшо ти в гівні не розбираєся, то шо з тобою про вищі матерії балакать…
Відтоді я уникаю співбесід як тільки можу.
Здається, на моїй памняті їх і було всього дві, ще коли мені було годів, може, 25. Не більше. А так стараюся влаштуватися по знакомству абощо. Бо ще спитають – а ти мов не знаєш, шо тобі й казать… То хай молоді вже розбираються, чого та як…
Сергій Осока
