Суспільство

В бою за Щастя

Сьогодні був на невеличкому Совському кладовищі, провідував могилу своїх батьків. Присів на лавочку в задумі. І раптом мій погляд привернула гранітна плита, яку я раніше чомусь не бачив.

Зовсім поруч, буквально, в десяти кроках від того місця, де лежать батьки. Подумалося, дивно, — як я раніше міг не помітити цю могилу? Можливо тому, що ця гранітна плита з’явилася зовсім недавно?

Я підійшов до могили і почав роздивлятися: тут спочив навіки 23-річний Герой України. Прийшовши додому, я одразу ж знайшов у Вікіпедії його прізвище. Виявилося, що цей воїн був смертельно поранений під селищем Щастя у 2014 році. Молодий офіцер, який прикривав своїх бійців до останнього, потрапивши у засаду…

Щось тривожно забилося в душі — я звернув увагу на дату його загибелі: це був червень 2014 року. Недовго думаючи, я набрав у Фейсбуці назву свого вірша «В бою за Щастя» — о, так, виявилось, що цей вірш був написаний і опублікований мною саме в червні 2014 року!!!

Неймовірно…
Чи не виходить так, що Душа цього молодого лейтенанта повідала мені свою історію ще тоді, коли я в якийсь із днів провідував своїх батьків тут, на кладовищі! І я, навіть не розуміючи, що відбувається, просто прийшов додому і написав цей вірш…

Але це ще не все.
Саме у червні нинішнього року – п’ята річниця його героїчної загибелі. І про це я мав написати саме в останній день Червня!!!

Я впевнений, це не є простим збігом. І поети для чогось наділені цим даром – зв’язувати воєдино, здавалось би, непоєднувані речі!

Нині це було моєю маленькою місією.
А це — я приберіг наостанок. Нагадаю вам прізвище цього молодого героя. Увага — ЗЕЛЕНСЬКИЙ ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ!!!

І тут я нічого не коментуватиму.
Хоч дуже хочеться. Тепер я знаю, якому Герою він був присвячений… Під Луганськом є невеличке містечко Щастя…

В БОЮ ЗА ЩАСТЯ

З ясними, як небо очима
З волоссям, як стигле жито —
Звичайний такий хлопчина,
Якому б ще жити й жити.

Хто думати міг чи гадати,
Що сонячною весною —
Запишеться він у солдати
І стрінеться із війною…

З ясними як небо очима,
З волоссям, як стигле жито
Він мріяв свою Україну,
Від ворога захистити.

Хто думав, що трапиться лихо —
А може була то зрада?!
Та автоколона їхня
Потрапила у засаду.

Довкола — свинцева злива,
Смертельний вогонь кулеметів!
А в них — на біду чи на диво,
Ні касок, ні бронежилетів!

З ясними, як небо очима,
З волоссям, як стигле жито,
Прийняв свою долю хлопчина —
Навиліт у груди прошитий…

Спи, братику, сном найміцнішим,
Хай в небі Тобі воздасться!
А завтра про Тебе напишуть:
«Загинув в бою за Щастя…»

Анатолій Матвійчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.