Культура

Василеві ЯРЕМЕНКУ було тоді 55!

Рівно 30 років тому народилося Товариство української мови… 12 лютого 1988 року інтелєктуали радянської України зібрались у будинку колишнього Інституту чемних панянок (більшовики називали цей будинок Жовтневим палацом) і заснували Товариство української мови імені Тараса Шевченка.

У президії установчих зборів сяяли зірки респектабельного українства – Василь Яременко, Анатолій Мокренко, Дмитро Павличко та Іван Драч. Якраз у розпал обговорення кандидатур на першого очільника ТУМу головував Василь Яременко.

Іван Драч пише записку: «Василю, так і мені ж дай слово!». Василь Яременко на цьому ж папірці відписує і вертає: «Не дам, бо ти все зіпсуєш». Махає рукою й хутко кидає в залу: «Голосуймо! Хто за Павличка?»

Першим головою ТУМу обирається автор безсмертних «Двох кольорів». Його конкурент, Анатолій Мокренко, програє, набравши десь 15 відсотків голосів, бо хтось із зали вигукнув, що він співає комсомольських пісень! (Наче Павличко ніколи не писав комуністичні віршики).

Завдяки наступальній діяльності ТУМу комуністична Верховна Рада в жовтні 1989 року ухвалює Закон «Про мови в Українській РСР». Він стає першим офіційним здобутком національно-демократичних сил. Закон визначає державною мовою УРСР винятково українську мову. Це був перший крок на шляху до декомунізації та відновлення омріяної Самостійности.

Мав щастя бути причетним до історичних звершень.
1990 року Товариство висунуло мене в депутати, і я виграв округ №68 (по вулиці Паньківській) у Лєнінську райраду. Спочатку ґиґнула комуністична диктатура в районі, бо виграв дембльок загалом, усунувши від радянської влади першу секретарку райкому КПУ Світлану Волошину, потім була перейменована комуністична назва – на Софійський район, а затим і сам район був зліквідований як радянський атавізм.

Товариство української мови стало пупорізом Народного Руху України за перебудову, і Драч нарешті прокинувся головою. (В ім’я правди зазначу, що ролі повитух Народного Руху виконали також Українська Гельсінська спілка, товариство «Меморіял» та екологічна асоціяція «Зелений світ»).

А тієї п’ятниці, 12 лютого 1988 року, доценту Василеві Яременку, що викладав у мене на факультеті історію української журналістики, виповнилося 55. Сьогодні моєму улюбленому професорові 85 років. Щоб усі знали, Вячеслав Чорновіл хрестив (таємно, звісно) найстаршого сина Василя Яременка – Олеся, 1965 р. н.

До моїх сердечних вітань професорові Яременку приєднується завідувач катедри Укртелерадіопресінституту Віталій Довгич, який 30 років тому зібрав на столі президії геть усі папірці й записки.

Дмитро Понамарчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

  • Погода

  • Новинар

  • Партнери