У соціальній мережі і на вулиці часто чую: «фсьоплохо». Я іноді не стримуюсь і відповідаю щось на кшталт: «людина сама коваль свого щастя. Мало платять? Змініть роботу! Задовбали політики і чвари? Почніть цікавитися мистецтвом і читати книжки. Погано зі здоров’ям? Припиніть жерти гівно і почніть робити зарядку!»
Одеса. Тролейбус №7. Дві жінки, яким на вигляд близько 70, розмірковують про гуманітарну та економічну політику держави:
— Задолбалі со своім голодом. Єлі конци с концамі сводім, а еті скоти Совєтскій Союз хают. Да как можно вообщє? Там всьо било в порядкє, а тут ніщєта.
21 березня 1942 року, похмурої холодної днини несподівано покинула кохані, окуповані фашистськими зайдами Чернівці Та, яка майже ніколи надовго їх не покидала — видатна українська письменниця Ольга Юліанівна Кобилянська.
Ну, це ж реально молодець: Шмигаль двічі був на заходах по Голодомору в Києві, а вже наступного дня відвідав католицький цвинтар у Стамбулі та вшанував память українського журналіста , який у розпал геноциду 1933 року видав турецькою мовою публіцистичний бестселер – «Справжнє обличчя Росії».
Поруч з метро «Університет» розкішний бородань у спортивному костюмі маленьким віничком підмітав опале листя… Було дивно. Через паркан – Ботанічний сад. Листя тут — самі розумієте…
