Ось уже сім років виконує Олег Лишега свій Сонячний танець десь там, де прекрасний неозорий засніжений світ… Якось я з дружиною Мотрею вирішив відвідати Олега Лишегу. А був Лишега на той час у Штатах, властиве, в одному штаті – Пенсильванії, у містечку Лемонт. Довкола там мешкають чудернацькі емігранти-оміші, що загубилися в XVI столітті й не хочуть звідти вилазити. Їздять собі на бричках, не визнають ні електрики, ні податків, ні інших цивілізаційних благ, створили свій віртуально-патріархальний світ і там собі живуть.
Daily Archives: 17 Грудня, 2021
У Лишеги, на Княжому Затоні…
Решта від «зеленої» тисячі у чиюсь кишеню
Роздуми про ковідну тисячу дилетанта, який має справу з веденням фінансових операцій. Досвід підказує: дуже складно витратити 1 тисячу гривень під обріз. Під нуль. Навіть якщо вона реальна, від неї лишається здача, вона ж решта. Хіба якась послуга коштує рівно тисячу. Або два квитки на балет по 500 гривень.
«Гарабєц сідєл на гєлочкє»…
Цей діалог, чи то пак, монолог мав усі шанси не відбутися. Але стався той унікальний випадок, коли наша прекрасна мова – зараз без жодної іронії – послужила мимовільним тригером для чужих одкровень. Повчальних, не без політично-історичної моралі, хоч я на них не напрошувалася. Черга в американській поліклініці, сиджу, чекаю, поки покличуть. Телефонують мої, відповідаю, звичайно, не англійською.
Питання мови – революційне!
Збірку творів І.Грекової легендарного видавництва «Дніпро» 1987 року я купив заради повісті «Кафедра». І справа не в тому, що новенька, вочевидь, нечитана книжка приємного формату коштувала на ОЛХ усього 10 грн. Прийнятна ціна, звісно, теж має значення. Однак не визначальне. Часто я просто не можу пройти повз старе, нікому вже не потрібне, але цікаве видання з радянського минулого.