От і дожили до того часу, коли нам замовляють писати спогади… А спогади це ж майже як мемуари… Тобто на віки і для пам’яті нащадків… І тоді хочеться написати не про події, а про настрої і відчуття… Про події вони, тобто нащадки, якщо забажають, довідаються з вікіпедії: живуть же в добу інформаційної революції… А от якими ми запам’ятали себе і якими відчуваємо сьогодні через сорок років, відколи вступили до КДУ… І що головне у цих відчуттях? Мабуть, те, що ми не втомлюємося відкривати один одному свої світи… Часто непрості й неоднозначні, але це наші світи… Світи людей, які не бояться жити у часи змін.
Сорок років по тому…
