Рудий — так звуть цього кота — вже пенсіонер. У нього немає зубів, тому він не може споживати котячий корм, котрим нині годують переважно у селі котиків. Саме тому Рудий їсть навіть картоплю, тушковану з білими грибами, дуже любить молоко і білий сир, а також ікру якого-небуть минтая, намащену на хліб, але без скоринки.
Мені дивно, що люди, повертаючись з-за кордону, хвалять чужу природу, а своєю легковажать. «Там воно все краще устроєне», — кажуть… Але «там» воно все причесене, зализане, підстрижене. Все для туризму, все для індустрії. А в нас все само, ні для кого, саме для себе і саме собі… Стоїть старий абрикос в чистім полі. «Гуп-гуп» — абрикосами об землю. Нікому не нужен…
Часто читаю газети інших епох. Цікаво, що журналісти і публіцисти доволі успішні у прогнозуванні війни, на відміну від письменників, і абсолютно малоуспішні у прогнозуванні її завершення, а особливо плодів цього завершення. Якби, наприклад, у 1914 році, перші дні першої світової війни, хтось написав реальний прогноз на її закінчення, його б, по-перше, розстріляли у більшості країн, по-друге, сприйняли як марення божевільного. Тобто, ані переможці, ані переможені достеменнно не знали, що їх чекає за прірвою.
Іван Гаврилюк: «Дожилися! Замість того, щоб міська влада звернулася до родини великого українця Ігоря Білозіра з проханням щодо назви вулиці його імені в рідному Львові, так доводиться місяцями в панів випрошувати! Встидалися б, куртка на ваті!!! Я двома руками «за»! Впевнений, що мене би підтримали Іван Миколайчук і Кость Степанков, які любили Ігоря, як рідного.
На тлі війни та злочинів, які безперестану чинять нелюди-московити в Україні, нібито й не на часі говорити про речі стосовно наболілих мовно-культурних тем. Однак дарма. Адже поза цією національною матрицею будь-який народ втрачає власну ідентичність, історичність, сакральність буття, імунітет державної живучості, стаючи сприйнятним для чужих впливів та експансій.
