Микола Холодний… Геніальний поет України, якого майже ніхто не знає. Алкоголік, варʼят, сторож колгоспного баштану… Його вірші видавали в Парижі, і в Нью-Йорку. В нас — не видавали. Він удавав із себе божевільного, щоб радянська влада його не вбила. Час від часу писав листи Мао Цзедуну і вимагав політичного притулку в Китаї. КДБ його боявся…
Пірнаєм в себе, як в ріку чи море,
у долі палахкоче грішна зірка.
Край неба гаснемо, як метеори,
рукописи лишивши, рідше – збірки.
Від іскри кожен порохом займався,
писали, пишемо собі на безголов’я:
З висоти свого життєвого досвіду можу твердо сказати: нічого не видно! Треба самостійно добувати досвід. Поради і так зване «поділитися досвідом» — це брехня і омана. Всілякі бізнес-форуми, конференції і особливо, так звані, тренінги — це ніщо інше як спроба обдурювати відносно великі групи людей одночасно, в одному приміщенні. Ніяким досвідом там і не пахне.
А хіба можна порівнювати? А чого це не можна порівнювати? Всі люди все життя тільки те й роблять, що порівнюють усе, що бачать і навіть чого не бачать. Особливо актуальними завжди були й будуть порівняння на міжнародному, а тим більш на міжетнічному рівні. І нічого поганого немає в тому, щоб з’ясувати, в кого більший ВНП, в кого потужніші спортсмени, літаки й бугаї, хто краще співає й танцює і в кого більше ВІЛ-інфікованих. Знання – сила!
Читаю спогади про його визначні досягнення. І ловлю себе на думці, пригадуючи давні університетські враження про «цікавого» викладача з хімфаку: «Вже тоді у його поведінці можна було розпізнати якесь таке унікальне майбутнє. Якщо він у щось вірив – його не зупинити!».
