Сьогодні рука сама потягнулася до денників Петра Сороки. Відкриваю один з них – “Голос із притвору”: “Денник – це те, чим живу, без чого в житті утворилася б велика порожнеча і не знав би, куди себе діти. Іноді опосяде зневіра, нудьга, а подумаю, що у мене є денник – і ніби опору в темноті здобуду.
… Жити в передчутті Великого Переходу – думати про душу і її порятунок, узгоджувати ритм свого життя із ритмом Всесвіту. Як і кожен, я знаю ці провали у депресію, в тугу і нудьгу, але в мене залишаються безвідмовні ліки – книги, а між ними наркотично потужні – щоденники. Єдина прикрість, що справжніх денників так мало, і змушений перечитувати одні й ті ж без кінця.
Петро Сорока (6 січня 1956, с. Грицівці Збаразького району Тернопільської області – 5 червня 2018, с. Петрики Тернопільського району Тернопільської області), видатний український письменник, літературознавець. Знаю – творчість П. Сороки співзвучна не лише мені, й тим тішуся. Коли багато людей шукають одного й того ж, значить, шукають правильно.
