Як з ланцюга зірвалися… Росіяни скаженіють від вбивства Хасана Насралли… Навіть заяви очільників Ірану й Хамасу поруч із заявою російського МЗС виглядають стриманими і адекватними. МЗС країни-розсадника міжнародного тероризму назвав ліквідацію фанатичного вбивці не “просто терором, а політичним вбивством”.
Спочатку коротка інтрига. У 1944 році Червона Армія провела: Ленінградсько-Новгородську операцію (січень – лютий 1944 року); Корсунь-Шевченківська операція (січень – лютий 1944 року); Одеську і Кримську операції (березень – травень 1944 року); Виборзько-Петрозаводську операцію (червень – серпень 1944 року).
За два з половиною роки я мав не менше п’яти пропозицій на річні літературні резиденції. Сиди в лісах Пенсильванії й пиши. Або десь на Ванзеє, лиш зрідка доїжджаючи до центру Берліна на пиво. Одна організація навіть так і написала: попросіть ваших командирів вас відпустити на рік. Так і бачу: пане полковнику, – кажу я, – відпустіть у ліси Пенсильванії на рік. А полковник: гавновопрос, – сержанте, – їдь.
Мистецтво посилання на «три букви» поступово втрачає свій патріархальний сенс. Колись якщо тебе посилали в ж.., то це було майже дружня траекторія і не сприймалося як щось сильно образливе і неминуче. Легкий жарт. А от якщо тебе посилали на «три букви», то це вже було серйозно і повернутися звідте ти міг не скоро. Або й взагалі не повернутися.
Серед ночі мене нахабно розбудила тиша. І не один раз. І не одну, а всі сім ночей, які провів на Закарпатті. Цей мальовничий край тихий навіть вдень. А вночі взагалі настає така тиша, якої, здається, зроду не чув. Ця тиша із настанням темряви брутально штовхає тебе, термосить, перевертає з боку на бік, гамселить подушкою по голові, а ще навіть дряпає.
Сьогодні виповнилося 95 років з дня народження Дмитра Павличка, автора безсмертних рядків про любов і журбу. Геніального поета, великого сина українського народу. У кожного з нас свої спогади про Дмитра Васильовича, свої враження від його творчості і його кипучої харизми.
З читацького щоденника провінціала. Нова книга знаного майстра — це чудовий релакс у час війни. Хоча й книга про війну. Тим паче — безнадійну: війну литовських «лісових братів» з тими ж московитами, що й сьогодні. А я кажу про релакс… «Заячий костел» Василя Шкляра — річ, яку саме в час війни і варто читати.
Пройшовся вчора “Книжковою країною”. Захід — масштабний. Неймовірна кількість книг. Візуально здалося, що такої кількості та якості видань раніше в одному місці не бачив. Сказати, що зросла кількість видавництв, не беруся. Видалося навіть, що їх стало менше. Що ж, можливо, не всі доїхали.
Життя складається з доріг, перехресть, розв’язок. Зі злетів та падінь. Із зустрічей в аеропортах та на перонах. Щоправда, зараз аеропорти нам скасували. А дні розлітаються пелюстками, не повертаючись. І ти, врешті-решт, розумієш, що найзатишніше місце — вдома за столом з рідними. І що витримка — найважливіше. Особливо, коли ти в трафіку, на перехресті, де всі світлофори червоні…
Вони таки зустрілися вчора в Трамп-вежі Нью-Йорка, після всього… Нічого нового, крім раніше озвученого щодо війни в Україні, не сказали. Але що поговорили — тектонічний зсув. Діалог перед камерами.
