Я мушу тут стояти – під цим небом і літом. Бути під цим сонцем і знати, що воно мене ніколи не випалить. І вітер цей, роздягнений зараз на спеку, не розвіє мене – у своїх травах, моїх словах, в прохолоді гарячих крон… По світах не розвіє. Вбереже, як пилинку, без якої все завалиться і нічого більше не станеться. Нічого, окрім сего неба і сего літа.
Вчора розмовляли телефоном з коліжанкою з Мічигана. Колишня киянка, планує їхати в Україну до родини. Зізналася, що боїться. Але не стільки важкої подорожі та війни. “Ну, потраплю під обстріл, ну, вб’ють – від цього ніхто не застрахований, така вже доля. Але мені вперше лячно наших же людей – вони дуже злі. Ненавидять. Своїх же. Просто так, ні за що. Й готові виправдати будь-яке нове свинство, яке влаштовує громадянам наша держава. Навіть моцклів не треба, свої зжеруть швидше».
Миколі – назвемо так – 57, з них понад 10 – підданий спершу Її Величності, а тепер його, Чарльза, короля Англії. Мешкає Микола в Лондоні, працює в логістичній компанії. Наприкінці травня поїхав на рідну – добре, нехай Львівщину – провідати стареньких батьків. Заодно відтарабанити три величезні валізи різного добра, зібраного власним коштом – медикаменти, засоби гігієни, спальні мішки і чого там ще хлопці на фронт просили.
Такі страшні речі, як учорашня атака варварів на Охматдит, дуже гарно допомагають у пошуку ідентичності тим, хто ще не знайшовся. Якщо питання «хто я?» чи «ким я хочу бути?» потребують певної суми мисленнєвих зусиль і рефлексій, освіти та іншого, то спостерігаючи такі події, дуже легко піти від зворотнього «ким я точно не хочу бути» і «я точно не такий як вони».
В соцмережі безліч особистих пронизливих історій, пов’язаних з лікарнею Охматдит. Я маю і свою. Десь років сім тому там планово оперували мого сина, він має вроджену патологію і мусить обстежуватись у Охматдиті щороку. І от під час такого чергового обстеження сказали, що додому вже не відпустять і прийшов час оперувати.
Охматдит – це якийсь нереальний біль… Новий корпус, старі корпуси… Величезний удар. По найбільш вразливим – хворим дітям. Тим, які часто не рухомі, або яким не можна покидати стерильні бокси… Цей удар – справжнє обличчя путіна і російського народу.
Протягом півтори сотні років жителі Великої Британії емігрували до Північної Америки, створювали там самоврядні громади, але вони продовжували вважати себе «англійцями». Навіть коли почався конфлікт між колоніями та Лондоном щодо оподаткування, всі аргументи колоністів базувалися на англійській політичній традиції.
Був запрошений на сніданок до читача. Тут, у лісо-пустирних нетрищах Франківщині, він любовно витворив оазу парків, гаїв, лісопосадок, озер, потічків, розлогих чарівних галявин і низки ландшафтних куртин саджанців із цілої планети. Грандіозний дендрарій просто неба. Галицький техас.
Сусідка в селі, з якою ми ніколи не спілкувалися як слід, раптом вилила мені душу. Стара матір змушує її щороку садити більше, ніж їм насправді треба. «Вся моя відпустка перетворюється на цю каторгу! Кому треба стільки?! Ну що мені, на купу виносити оце все? А ці довбані кури… Кому потрібні ці кури?! Вони хворіють, хочуть догляду, а я хочу полежати хоч раз у таку спеку!»
От уже радість у чернівецьких ЗМІ! З’явилася новина! Один у одного переписують, що відкрили Макдональдс, додаючи слово «нарешті». Постять фото Петра Кобевка, який скромно щось там їсть, подумки випускаючи свою газету і приправляючи все галицьким національним кетчупом, милуються чергами та гнівно відкидають думки деяких обережних читачів щодо заторів у місці розташування вистражданого закладу.
