Цього літа виповнюється 200-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша. Сумніваюся, що в нас цей ювілей буде широко відзначений. Хіба нашим очільникам потрібен цей один із головних архітекторів української нації?
Зрештою, Куліш залишається актуальним.
Особливо такі його слова:
Народе без пуття, без чести і поваги,
Без правди в письменах, завітах предків диких,
Ти, що постав єси з безумної одваги
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!
Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:
Одно воно твого життя міцна основа,
Певніша над усі потуги і багатства.
Це голос праведний до тебе з домовини,
Промова душ святих, що марно погибали
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.
О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,
Потуп ся, счервоній од сорома тяжкого:
Бо мають всі твої сусіди що назвати
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.
Що не здобув єси мечем серед Руїни,
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,
І з материзною ховаєшся мов злодій.
На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,
І зрозумій, який ти азіят мізерний,
Розбоєм по світах широких не пишайся,
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,
І на культурну путь Владимерську вертайся.
Петро Кралюк
P.S.
Гі*няний вірш. Архітектами української нації були творці народних пісень, казок, легенд від трипільських часів до козацьких, митрополит Іларіон, самовидці-автори літописів, Сковорода, Гоголь, Шевченко, Гулак.
Куліш занадто пристрасний, занадто метався між варшавським сміттям і гряззю Москви. Тому і такі гі*няні вірші писав та оприлюднював.
За Кулішем пішов Маланюк — ще один україноненависник.
НАЦІЯ, яка в неймовірних умовах тиску, нищення, бездержавности не втратила свою духовну сутність — у мові, культурі, цінностях — заслуговує щонайменше на повагу.
Роман Кухарук
