Воістину, непередбачувані шляхи Господні! Ми ніколи не знаємо, що готує нам доля, але певні речі можемо сприймати, як винагороду за свої добрі вчинки. Саме такою «amor fati», любовʼю долі, вважаю свою зустріч на перехрестях життя з унікальною людиною, співцем Закарпатського краю – Дмитром Кешелею. Спочатку наше спілкування було опосередковане його творами.
Прочитавши знаменитий роман-колаж «Родаки», я закохалася у його героїв та пройнялася повагою до автора. Але згодом відбулося наше безпосереднє знайомство з паном Дмитром, яке стало початком справжньої дружби.
І ось недавно я знов завітала до гостинного обійстя Кешель, яке затишно притулилося до підніжжя гори Ловачки. Цього разу мала приємність привезти панові Дмитру подарунок — свою нову збірку літературних оглядів «Книгосад», в якій мала честь написати і про його твори. І знову долею випадку (хоч впевнена, що нічого в житті не буває випадковим) мала змогу доторкнутися до магії народження нової книги Дмитра Михайловича. Бо не лиш я була цього дня гостею в домі Кешель. Були тут і видавці його нової книжки – директор видавництва «ТIMPANI» Ярослав Федишин і редактор Василь Густі.
Приємне знайомство перетекло у цікаву розмову і несподівано виникла ідея, щоб саме я написала передмову до нової книжки Дмитра Кешелі з гарною оптимістичною назвою «Доживемо до зеленої травички». Для мене така пропозиція стала великою честю, бо писати про корифея української літератури, а тим паче бути 
надрукованою в одній книжці з його геніальними творіннями, то неабиякий привілей та довіра.
Я дуже хвилювалася, чи справлюсь гідно з таким відповідальним завданням, як сприйме написане мною автор. Але мої хвилювання були марними, Дмитро Михайлович був задоволений текстом і мені наче камінь з душі впав. І ось сьогодні я вже тримаю в руках цей фоліант.
Так, книга справді гідна такої назви. Майже пʼятсот сторінок неповторного кешелівського словотворення загорнутого в красиву обкладинку, органічно ілюстровану роботою художника Тараса Данилича. Така книжка може бути гідним подарунком кожному книголюбу та окрасою будь-якої бібліотеки.
Новий роман Дмитра Кешелі «Дожити до зеленої травички» продовжує та суттєво збагачує галерею вельми колоритних характерів та образів, якими населені його «Родаки». Ми знову маємо змогу зустрітися з головним оповідачем закарпатської саги – маленьким шибайголовою Митриком, його бабою Фіскарошкою та дідом Соломоном. Всі вони і далі творять закарпатську швейкіаду, у якій надзвичайно тонко переплелися народний гумор, сатира, комедія, 
фантасмагорія із високою поезією, глибокою філософією і людською драмою.
Дмитро Кешеля володіє унікальним даром передавати на письмі дух рідного Закарпаття. Своє натхнення він черпає з землі, на якій живе і працює. Виноград, вирощений власними руками на благословенній землі біля підніжжя гори Ловачки, він перетворює у неповторне вино, а слово, яке все життя черпає у свого народу – перетворює на чудові книги.
Тож наостанок хочу подякувати Дмитру Михайловичу за довіру та життєву науку! Нехай Бог дарує йому ще багато плідних років у його тихому і затишному раю! Нехай дивовижна природа, серед якої він живе, додає йому натхнення до творчості та наснаги до життя! А читачам цієї книжки зичу почерпнути з неї всю ту велику мудрість, яку родаки передали у спадок хлопцеві з маленького присілка Небесі і яку він несе в люди не один десяток років.
Галина Новосад
