Минає рік, як пішов у засвіти талановитий письменник, редактор і журналіст Олександр Рущак. Ми познайомились, коли я була школяркою, а Олександр Олександрович — редактором вінницької обласної газети. Я приходила в редакцію, приносила свої замітки, і редактор, попри свою зайнятість, іноді подовгу зі мною розмовляв. Про життя, про журналістику, про нашу відповідальність за своє надруковане слово…
І ці розмови були для мене дуже корисними і важливими. Інтелектуал, інтелігент, бездоганно порядний — я 
відчувала його унікальність завжди… А потім я стала дорослою. Ми не бачилися багато-багато років.
І раптом дзвінок: «Тоню, привіт! Запрошую тебе на виставку!» Виставка картин українських художників з окупованих територій була дивовижною! А Олександр Олександрович – піднесеним і натхненним! Бо це він усе організував, був куратором і влаштував неймовірно емоційне видовище.
Та зустріч через багато років була дуже приємною, щемною і зворушливою. Я зробила гарні фото. З позиції дорослої людини відчула, що Олександр Олександрович дуже щасливий чоловік! Поряд з ним була чарівна дружина, яка дивилася на нього особливо: радісно, захоплено, закохано… І це щастя хвилями розходилось довкола…
На жаль, більше ми не бачилися… Кілька разів планували зустрічі, але все щось заважало… А потім сталося непоправне. І я до цього часу не можу повірити, що це насправді і назавжди…
Є люди, які залишають особливий слід у нашому житті. Олександр Олександрович був для мене саме таким… Буду пам‘ятати завжди. Олександр Рущак написав цікаву книгу спогадів і роздумів. Але видати не встиг… Дружина письменника Наталія разом з друзями готує тепер її до друку.
Антоніна Палагнюк
