Часто у цих книжках війна є тлом, іноді неймовірно цікавим. Наприклад, про часи напередодні капітуляції Японії цікаво читати у романах Юкіо Місіми (чи Мішіми — обидва варіанти уживаються), що був самовидцем цих подій. Він пише про бомбардування Токіо, в часі яких гинули сотні тисяч людей, хоча окремі райони лишалися неушкодженими, про евакуацію із міста, про евакуацію з Кіото, страх за тамтешній буддистський Золотий храм.
Американці уміють дуже ефективно придушувати зло, якщо захочуть. Пише романіст і про загальну військову повинність населення, навіть послушники-буддисти виконували її, синтоїсти, мабуть, також. Про сльози щастя мільйонів, коли було оголошено про закінчення війни, про крадіжки військового майна.
Але найбільше мене вразив епізод, коли молоді монахи спостерігають за побаченням на чайній церемонії якогось японського офіцера з гейшею, одягненою у неймовірно красиве і дороге кімоно.
Оповідач зауважує, що на вулиці жінки її за таке кімоно убили б. Вона подає офіцерові чашечку з чаєм, тоді оголює груди, натискає на них — і в чашку ллється молоко. І все це у повній тиші. Так вона повідомляє коханцю про те, що народила від нього дитину.
Які лише випробування не переживала людина, але все наступає на ті ж граблі.
Роксана Харчук
