Пропалестинські екстремісти зірвали церемонію прийняття Бельгією статусу президента Європейського Союзу на наступних півроку! Церемонія відбувалася на центральній площі міста Мехелен – найпершої столиці Бельгії і Фландрії. На центральній площі міста зібрались тисячі людей, симфонічний оркестр і королівський хор виконали гімн ЄС, у небі на синьому тлі зійшлись у колі 12 зірок – головні символи Євросоюзу.
Спливають останні дні геополітичного затишшя. Після 13 січня — виборів у Тайвані — маховик регіональних конфліктів почне набирати обертів: Китай-Тайвань-США; Північна-Південна Кореї, Індія-Пакистан; Ізраїль-Іран (можливо й Туреччина); Балкани; давній конфлікт щодо Фолклендських островів; сепаратиський рух в Іспанії; конфлікти на мексикансько-американському кордоні, підігрівання есктремістських рухів в європейських мусульманських общинах…
З літами все більше стаю схожим на вуйка Ромка, якого вже не стріну ніґди… Вуйко глибоко і зі смаком кашляв. У грудях в нього щось клекотіло, булькало і хрипіло. Поміж грубими пожовклими пальцями димів дзиґар і дим стелився між липкими столиками напівтемної мордовні, огортаючи людей синім саваном.
Часто у цих книжках війна є тлом, іноді неймовірно цікавим. Наприклад, про часи напередодні капітуляції Японії цікаво читати у романах Юкіо Місіми (чи Мішіми — обидва варіанти уживаються), що був самовидцем цих подій. Він пише про бомбардування Токіо, в часі яких гинули сотні тисяч людей, хоча окремі райони лишалися неушкодженими, про евакуацію із міста, про евакуацію з Кіото, страх за тамтешній буддистський Золотий храм.
Іду в Кийові по Пушкінській, а внучка й каже: «Діду, се вулиця Чикаленка». Що тут скажеш: «Дідо виховав собі на голову». Себто я – п’янствував на сій вулиці по генделиках, а тепер маєш: «Чикалена…» Кацапстан лупить ракетами по моєму місту, а вдатні хохли справляють – куди. Ми з моєю внучкою, попри те, ходимо Старим Містом.
