Місяць тому в «Мегамаркеті» Ліза купила книгу Юлії Мендель «Кожен з нас президент». «Навішо!?» — нажахано поцікавився я. «Ми маємо знати що в їхніх головах…». Люблю, чи знаєте, свою дружину за системний підхід у боротьбі з малороссами! Так от звітую: наріжне слово-емоція, яким можна охарактеризувати цю писанину — КУРАЖ. Такий собі хвацький кураж неофіта, що глибоко переконаний буцім життя і всі «малоросійські ніштяки» пов’язані виключно з його появою в цьому світі.
Абсолютна відсутність критичного мислення, незнання української історії, підкреслений нарцисизм, 
гламуризація поведінкових моделей та оціночних суджень, схильність до нівеляції національних чеснот на догоду лівацьким (радянським та західним ліберальним) штампам, спрощення політичної конфліктології до обивательського рівня — «во всьом віноват Порошєнко»…
Але найголовніше — абсолютна некомпетентність, шо прикривається імітацією бурхливої діяльності — ось про шо ця книга.
Книга-пустишка, книга НІЩО.., як, зрештою й персони, що в ній описані. Бо віра в ніщо (нуль, ЗЕро) у підсумку все множить на нуль. Тому цілком доречно, шо під час передноворічного прибирання разом із старими шортами та іншим мотлохом ця книга опинилася у смітнику.
Бо наповнювати життя сенсами — єдиний шлях до національного одужання від амбівалентних станів державницького жлобства, радянщини та малоросійства.
Алілуйя пани-браття та посестри!! Всіх друзів — З НОВИМ РОКОМ, який ми неодмінно наповнимо нашими УКРАЇНСЬКИМИ СЕНСАМИ!
Антін Мухарський
