Мій читальний жовтень розпочала з дуже атмосферної та сентиментальної книжки відомої української блогерки Юлії Сливки «Ніби десь коло хати розбився літак». Це друга її книжка, яка, на відміну від першої «Чуєш, коли приїдеш додому?», вийшла вже у її власному видавництві. Багато хто знайомий з творчістю Юлії Сливки завдяки її публікаціям в Інстаграмі. Стиль писання дуже особливий і оригінальний. Почала слідкувати за нею, як прочитала першу книжку Юлії.
Була в захопленні, і тому стала щирою прихильницею її Інстаграм та Фейсбук сторінок. А ще дуже очікувала, коли ж вийде наступна книжка улюбленої авторки. І ось ще в червні я стала щасливою власницею книжки «Ніби десь коло хати розбився літак». Це було дуже доречно і вчасно, адже 
саме напередодні коло нашої хати впала ворожа ракета.., і книжка з такою назвою та оптимістичними побажаннями авторки була дуже символічною.
Взявши її до рук я була просто захоплена виданням. Це без перебільшення шедевр поліграфічного мистецтва. Книжка ілюстрована надзвичайно красивими малюнками, які дуже органічно підкреслюють і підсилюють текст. Тому хочу висловити велику вдячність авторці художнього оформлення Марії Кристопчук. Окрім звичайних ілюстрацій є малюнки зроблені на розворотах. Але це не прості розвороти на двох сторінках книжки, вони розгортаються, наче дитяча складанка, аж на чотири сторінки. Це виглядає просто крутезно! Окрім цього книжка має суперобкладинку, а сама безпосередня обкладинка виконана з надзвичайно приємного на дотик, схожого на оксамит, матеріалу глибокого синього кольору з красивим тисненням. І довершує цей ансамбль вишукане лясе такої ж глибокої синьої барви. Тож запевняю вас, що ви дістанете величезну естетичну насолоду від книжки, ще навіть не почавши її читати.
Ну а тепер про внутрішнє наповнення. Для тих, хто ще не знайомий з творчістю Юлії Сливки, поясню, це автобіографічні розповіді про свою родину, яка живе у селищі Красному і яке авторка тепло називає Красне-ясне. Основними персонажами її розповідей є її баба Богдана і дідо Богдан, а ще дідо старенький, який приходиться Юлі прадідом. Якраз в цій книжці дідові старенькому відведена чи не основна роль. Ну, і світлим промінчиком щастя з’являється Юлина донечка Даруся. Якраз з тієї благої звістки, про те, що Юля при надії, і розпочинається розповідь.
Яка ж це насолода читати ці короткі лаконічні історії! Вони прості і душевні, але сповнені глибокої мудрості. Як же колоритно авторка передає характери своїх персонажів! Особливо притягує своєю безпосередністю і душевністю баба Богдана. Ця строга, але добра жінка наче сконцентрований образ української бабусі, особливо галицької бабусі. Ви читатимете розповіді про звичайних людей, про таких самих, яких кожен день зустрічаєте поряд, про родину, яка може бути дуже схожою на вашу і тому кожне слово буде вам близьким та зрозумілим. Дуже захоплює те, як авторка тонко і точно відтворює на письмі звуки вимови своїх стареньких. Ця говірка мені рідна і близька з дитинства, адже живемо ми зовсім поряд. Це розчулює до сліз.
На відміну від першої книжки, де досить багато смішних історій, ця книжка сповнена суму. Але сум — теплий і добрий. Адже в ньому закладена глибока філософія зміни поколінь і плинності життя. Народження і смерть – речі, що нерозривно існують поряд в цьому світі. В цьому суть життя, як такого. Тому читання цієї книжки змусить задуматися над багатьма важливими речами, які в суєті буденних проблем випадають з уваги.
Особливо хотіла б, щоб цю книжку прочитали пари, які очікують на дитину. Так, саме пари, бо Юлії вдалося надзвичайно чітко передати перелік того, що відчуває вагітна жінка і що вона очікує в цей період життя від свого чоловіка. А ті думки, які Юля висловлює, звертаючись, до своєї, щойно народженої, дитини, можуть сміло стати кодексом законів материнства.
Я навіть не знаю, яким дивом Юлі вдається так тонко, влучно, неповторно передавати думки та почуття. Це просто сконцентрована енергетика, що розривається десь поряд з вашим серцем і вихлюпується слізьми розчулення з ваших очей. І не треба боятися цих сліз, вони мають величезний терапевтичний ефект. А особливо це корисно в сьогоднішніх умовах, коли кожна людина – це амфора зі збуреними емоціями.
Книжка Юлії Сливки має лише одну ваду — вона дуже швидко закінчується. Ви легко зможете прочитати її за один вечір, або хіба що, як я, зусиллями волі відкладете читання і розтягнете собі задоволення на два вечори. Та післясмак того читання ще довго буде супроводжувати вас, буде спонукати до роздумів та емоційного вибуху. Так, ніби саме біля вашої хати розбився літак.
Галина Новосад
