У лютому 2014 ми були за крок від білорусько-грузинського поглинання росією. Янукович, посланці Москви, стурбовані європейці вмовили наших “опозиційних” політиків почекати трохи і на позачергових планових виборах президента без шуму-галасу і крові перезатвердити клан Януковича на посаді, а разом з ним і відмову від європейського курсу.
Більш, ніж впевнений, що терті біля виборчих урн Яценюк, Турчинов, Порошенко, Кличко… стопудово знали – Янукович підтасує результати виборів у грудні 2014 року. Знали і погоджувалися на це…
Хто чи що врятували нас тоді від прірви? Майдан. Задирикувато-відчайдушний голос Володі 
Парасюка і досі у вухах звучить. Під час прощання з вбитими майданівцям він поставив одну-єдину умову: негайно відправити Януковича у відставку, інакше підуть на штурм…
Ну, не існує досі в системі вилизаної юристами електоральної ліберальної демократії іншого варіанту, як повстання проти брехливої корумпованої влади. Не існує!
Мої колеги, котрі ходили в ті дні в посольство США, казали, що американці були шоковані. Вони не чекали і не готували такого повороту. І ми згодом чудово зрозуміли чому. Бо у США теж не існує механізму уникнення демократичного апокаліпсису: хай гине світ, але торжествує юстиція… Лише в Декларації незалежності від 1776 року є слова про те, що в разі, коли уряд стає деспотичним, народ має право скинути його та створити новий. У подальшій конституції й законах ніде не стали розвивати цю тезу.
І сьогодні у грузинів, які не хочуть стати російськими рабами і “защищать Курскую область” не існує іншого варіанту, аніж силою змести проросійську маріонеткову владу. У країнах, які знаходяться в зоні гравітації Москви, ніякої політичної еволюції бути не може.
Віктор Лешик
