Ну що, американці обрали Трампа. І нам з цим жити. Знову її величність — невизначеність. У якій існуємо. Борсаємося, звикаємо. Шукаємо свою нішу, притулок. Дехто навіть комфорт. Завтра, ау, яке ти? Холодне, як бризки від прибою з дощем біля осіннього моря під крики чайок. Котре тепер дарує лише простір та запахи. І солоний присмак на губах. І вітер, холодний та пронизуючий до кісток. Тепер з ним партнери.
Сухе, зівяле листя голосно шаруділо під ногами. І то так голосно, що я ступав з якимсь острахом, наче боявся чогось. Чого? Що хтось побачить мене тут в саду самотнього, безрадного, згніченого тро́щею всіх сподівань? Але кому це потрібно? Та й що кому до мене? У селі й людей катма. Вийдеш за ворота, постоїш, і ні душі не уздриш ні з того, ні з иншого кінця вулиці. І все одно мене лякало це шарудіння. Хотілося ходити беззвучно, як тінь. Та ба.
Колись мені довелося «втрутитися» у його авторську програму «Гостини з Миколою Гриценком»: до численних діалогів, які вів зі своїми героями Микола, вирішено було додати інтерв’ю… з ним самим. На роль інтерв’юера він (дякую!) запросив мене…
Тему води навіяли не тільки осінні дощі, котрі вже оселяються у Києві надовго, але й професійне, сільськогосподарське. Тим більше, на тлі агресивних кліматичних змін, затяжної війни та зневоднення України. Вода – украй важливе питання для сільгоспвиробників, бо ні пшениці, ні кукурудзи, ні цукрового буряка чи цибулі без води не буває.
… У нас підпалили відділення Укрпошти. Облили мазутом двері і запалили. Водночас так само горіло ще одне відділення на районі. На пошті мені сказали: це через те, що пошта носить повістки ТЦК. Я не знаю, як поштарі про це дізналися. Можливо, було якесь попередження? Можливо, одна з версій?
У лютому 2014 ми були за крок від білорусько-грузинського поглинання росією. Янукович, посланці Москви, стурбовані європейці вмовили наших “опозиційних” політиків почекати трохи і на позачергових планових виборах президента без шуму-галасу і крові перезатвердити клан Януковича на посаді, а разом з ним і відмову від європейського курсу.
У час, коли роздавали мізки, керівники СРСР були зайняті. Коли будувалася сучасна світова фінансово-економічна система, Йосип Сталін продовжував будувати бараки ГУЛАГу. Радянці проігнорували створення Міжнародного Валютного фонду, Світового банку, не стали приєднуватися до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT), яка стала попередником Світової організації торгівлі (СОТ).
