Тучі сунуть хмарою. Стомлено хекають, чіпляються набряклими дійками за мітлиці сосон і охкаючи просяться в Іллі до обори на перепочин. Брезкі і неодрадні: ця брьоха вже і їх поточила іржею.
Пряде череда, ховаючи десь у масі поміж одутлих боків недоладного полонянина. Напитий у зюзю травень уже й не спам’ятається, не настановить безового ока на білий світ.
Таким і поплентається, похлюпає за хмаровинням, під клятьби голодної бджоли.
Сіє квітом бузок.
Неспитими нектарами стелить вхідчину для рум’янця-червня. Аби ж тільки по лагідному сонцю, по блакиті, по зігрітому травнику явився.
Валерій Ясиновський
