Працював колись у Конотопі на міжрайбазі дядя Яша. Вже дорослий мужик, даже ближче до пенсії. На Зілу їздив. В машинах розбирався от і до.
Якшо якась проблема в кого, то підійде, послухає як двигун чихкає і сразу каже де проблема. Хароший вопщім мужик, добрий, всі діла.
Ну, і от як совок розвалився, то стали шось там на міжрайбазі документи перероблять, чи шо? Вопщім визвали дядю Яшу і кажуть: давай права, треба відксерить для бугалтерії, бо нова країна, нове все.
А той мнеться…
Вопщім виявилося, шо нема в нього посвідчення, і шо характерно — ніколи не було. Він як з війни сів за кермо років у п’ятнадцять, так і не злазив. І за все життя жоден гаішник права не спитав. Спинять — спиняли, конєшно, но хто ж дядю Яшу не знає? Тим самим гаішникам скільки було — то тромбльор почистить, то проводку перебере.
Вопщім всі на с*аку сіли від несподіванки.
А дядя Яша чуть не плаче, мол, вам головне їхать чи шашечки? Но ті вперлися: як це без прав?
Дядя Яша плюнув, швиргонув ключи від Зіла на стіл і пішов додому. І чуть було не запив.
Харашо Вітя, син начальника ДАІ тодішнього, случайно узнав цю історію і пішов до батька, поговорив. Вопщім зробили дяді Яші права, і він ще років п’ять їздив.
Но на міжрайбазу не вернувся.
Обідився! Воно й понятно. Начальника ДАІ возив…
Руслан Горовий
