Жила колись в Конотопі Катя.
Займалася карате. Причом займалася завзято — пояси, дани, всі діла.
Вона сама на Мару жила, а бабуся в неї десь в районі Спортивного мешкала, тож вона до неї через парк ходила, Центральний, той, де стадіон «Авангард».
Ну, і пішли слухі, шо вроді маньяк завівся в городі…
Вроді як бабушку знасілував біля ЦРБ, на дитину напав у парку, но та якось відбилася.
Вопщім всі тримали вухо востро. І Катя — тоже.
І от йде ввечері через парк повз Пушкіна, по алеї. Зараз там розчистили, а тоді — кущі такі були, шо піпєц. І чує, шо між кущами шось шарудить…
Вона, тіпа, ану, виходь маньячило!
Той мовчить, но сопе. Ну, думає Катя, дрочить, мабуть. Треба превінтівно дать люлєй. І як кинеться в кущі…
Витягла чувака і давай гамселить. Уро-маваші всякі і його-гєрі, як вчив майстер на карате. Вопщім відпрацювала його в котлєту.
Тут ще якийсь чувак підбіг. Вона і йому дала. Потім вже два міліціонера підоспіли в формі. Ну, тим вже не сильно попало. Так, трохи настукала, доки поняла шо в формі, шо не бандіти.
Вопщім забрали Катю, привезли в якійсь кабінєт у відділ СБУ. Кажуть, тіпа, нашо ти нашого співробітника удєлала так, шо він тепер в больниці?!
А та, тіпа, а що по нім видно, шо він ваш?
Думала — маньяк.
Ті кажуть: він же ж кричав, шо він з СБУ?
А Катя розводить руками, мол, а шо, маніяк буде кричать: не трогай, я маньяк чи шо?
Вопщім нічого Каті не було. Ходила ще побитого СБУшника провідувать, яблука носила.
А той як виписався, то запропонував їй руку й серце. І тепер живе за Катьою — як за камєнной стєной. А маньяка ніякого й не було насправді. То просто СБУ спецоперацію проводило.
Руслан Горовий
