Справжня постноворічна втіха читати фонтануючих ідеями щодо мобілізації. Тут і жереб. Тут і броня за сплачені податки. Спецбатальйони з депутатів, волонтерів, блогерів, автоінспекторів, футбольних арбітрів… Особливий струмінь з цього фонтану – нескінченні претензії тих, хто ненавидить феміністок: а чому жінок не призивають, рівність так рівність…
Пишуть таке не обов’язково відверті п@дарасти, хоча по-суті своїй вони і є п@дарастами. Брати приклад з Ізраїля, де мобілізаційний ресурс у протистоянні з багатомільйонним мусульманським оточенням, маківка абсурду і п@дарастії.
Всіх жалко, всім співчуваю на фронті. Але коли там гинуть або потрапляють в полон красуні, що пішли добровільно в ЗСУ, кістяки рук біліють від болю і гніву.
Ми не використали ще навіть на чверть чоловічий мобілізаційний ресурс і вже деякі дегенерати замахуються на тотальну мобілізацію жінок. Бракує вже слів, щоб знайти відповідник для генераторів подібних ідей.
В Україні до того, як заповзла до нас московщина, чоловіки чітко поділялися на козаків-лицарів і гречкосіїв. Про козаків багато чого написано, а от про гречкосіїв майже нічого. Хоча віками уславлювалося і втиралося в пост-московську колоніальну ментальність саме гречкосійство: українець-селянин, хлібороб, скирдоправ, садівник, городник… і найкращий в СРСР колгоспник. Воїнами, невибагливими безстрашними, самовіданими, готовими до самопожертви заради віри й отечества, мали право бути лише московити…
Сталін і його ідеологи штучно приписували геройські вчинки “рузьким”, ігноруючи, або й навіть знищуючи подання про нагороди з фронтів на українців. Навіть під час війни. Малорос-гречкосій має назавжди затямити – його роль у війні просто здихати, а не бути героєм, а в мирний час його місце в хліву, на колгоспній ниві, а якщо в армії, то на кухні, чи в коморі. Втерли, дуже втерли в мозок — з покоління в покоління передається код слухняного гречкосія.
Віктор Лешик
