Суспільство

Мій Крим під сяєвом Альдебарану

У Криму я була двічі за все життя. З перервою у 15 років. І поїздки ці — обидві весняні, травневі — пов’язані з якимись етапними періодами мого життя. Перший раз, на початку нульових, я поїхала у Симеїз у компанії друзів та свого майбутнього чоловіка. Тоді я ще не здогадувалась, що через півроку ми розпишемось – наші пари, якими ми приїхали до Криму, були потасовані зовсім по-іншому.

Однак та кримська поїздка все змінила.

Я пригадую, Симеїз — хоч жили ми в якомусь напівдикому «частном сєкторє» — відразу став мені домашнім і рідним. Згодом я дізналася, що Симеїз – кілька тисяч років тому – заснували войовничі таври. Це їм Геродот приписує одомашнення диких биків, від яких і пішла назва племені. Адже «бик» — це «Tauros». А згодом і увесь півострів став називатися Таврією, а бик — оберегом цієї землі.

Сузір’я Тельця — моє сузір’я — теж «Taurus», а, отже, виходить, що і я, і півострів Крим – маємо одного на двох талісмана. Ось чому, думаю, мені там так затишно і спокійно…

Вдруге я приїхала до Криму в 2013-му.
Тато вже був тяжко хворий, лежав, я поступово входила у глибокий ступор і моя подруга, котра жила тоді у Феодосії, сказала мені якось в телефонній розмові: «Візьми просто зараз квиток і приїзди, тобі треба провітрити мізки і відпочити».

Ця моя друга подорож до Криму була такою ж казковою, як і перша. Ми ходили Кара-Дагом, милувалися дикими орхідеями, які саме квітували, пили вино на схилах кримських гір і бескінечно вдивлялися в лазурову глибінь весняного моря.

Через кілька місяців, у вересні, тата не стало, а в грудні почався Майдан, однак моя травнева (знову під знаком Тельця) поїздка до Криму вдихнула в мене трішки цілющих сил, які дозволили пережити той сутінковий період життя.

І тепер, думаючи про мій Крим, боковим зором я бачу армади грецьких колоністів, котрі заходять в тихі бухти півострова, вогнища диких гуннів посеред сухих кримських степів, чую свист хазарських стріл, мружусь від сяйва незліченних скарбів генуезців і миготіння парчі кримських ханів.

Для мене ця земля – «намолена» і життєдайна.

А коли на серпневому небі вдається відшукати сузір’я Тельця і його найяскравішу зірку Альдебаран – я завжди прошу, дивлячись на неї, допомогти мені і цій цілющій для мене землі знову бути разом.

І я вірю, що це трапиться.

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.