Російський поет, пам’ятники якого нарешті вивітрились з українських вулиць, але творчість з українських голів вивітрюється довше, писав: «ах, обмануть мєня нєтрудно — я сам обманиватса рад». А рядки «Вівці мої, вівці, вівці та й отари, хто ж вас буде пасти, як мене не стане» злі язики приписують Арестовичу, та це народна пісня. Не всі розуміють, що Спартак Суббота не хвороба, а симптом. Він є абсолютним продуктом свого часу, в якому fake it till you make it стало повноцінною стратегією життєвої поведінки.
Він просто один грибочок величезної розгалуженої грибниці, яка виростила вже багато таких, і ще виростить неодмінно. Дивно, ми масово і екзальтовано обурюємось, що людина видавала себе за психолога і спала з клієнтками, як в нас тут під носом підприємець, який очолював фірму з виробництва розважального контенту, у модних синіх окулярах три роки видавав себе за голову СБУ і в результаті «трахнув» цілу країну, проваливши її захист і сприявши окупації величезної частини Півдня. Відбиття якого вже обійшлось в купу життів і ще обійдеться. І нікого це не турбує, принаймні, масових обурень в соцмережах я щось не зауважив.
І було б лукавством вдягати біле пальто і казати, що решта суспільства зовсім не таке. Не прибріхує у резюме, не обирає на аватарку один вдалий кадр з десяти, навіть часто такий, де вже самі на себе не схожі. Похер, так навіть краще. Це солодке відчуття побути кимось іншим…
І це ми ще не згадували шефа і за сумісництвом багаторічного кумпля нашого самозванця з СБУ, який його туди призначив і сам три роки не дуже добре справлявся із частиною fake, аж допоки make у нього не почав більш-менш виходити і це його і врятувало. Хоча, передчуваю, що і по ньому колись вийде розслідування, таке, що аж шуба завернеться від почутого. І світ навіть не зійшловся на ньому одному, бо існує ще ціла група арахамій, які матеріалізувались в українській політиці невідомо звідки і вправно шиють вбрання на голого короля.
Та справа не в самозванцях, а в середовищі людей, котрі готові зачаровуватись і охоче це роблять. Не розумію претензій до Арестовича в контексті його вангувань — до нього аудиторія йшла не як до військового експерта, а як до медійних барбітуратів. Бахнути щось заспокійливе, уколотса і забитса і упасть на дно колодца.
Вдячні глядачі і слухачі самі вирощують на своїх родючих грядках таких персонажів. І штовхають їх уперед по драбині компетенції, що вони аж змушені переступати через декілька щаблів, бо вже не в силі відповідати запитам аудиторії і не в силі відмовитись від лайків, переглядів і уваги. Ким мав бути Арестович, пости якого у березні масово закидали жіночки трусами? Як мав поводитись козак Гаврилюк, якого відбили від беркута, вдягнули і на руках понесли у Верховну раду? Кричати: ей, мене ж просто відпи*див беркут і фоткав голого на морозі. За що мене в депутати?
А Надії Савченко навіть не довелось відкривати рота і вдавати когось. Вдячні українці самі зробили все необхідне. Вона просто мовчки сиділа за ґратами на росії та іноді писала шось нейтральне на листочку і показувала крізь ґрати. А Спартак Суббота просто дуже хотів відповідати тій людині, якою його бачили прихильники і скорочував шлях навпростець.
Біда в тому, що інфантильний український соціум, пошкоджений поганою освітою — величезна фабрика по вирощуванні самозванців. Самодостатній закритий цикл виробництва з родючими ґрунтами, системою рясного поливу та з чудесним сортовим насінням.
Запит на магічне мислення породжує тільки чарівників, бо кого він ще може породжувати?
Володимир Гевко
