У цих Янголів не має крил. І вигляд мають цілком земний, окопний. Камуфляж, бронік, шолом, автомат-розгрузка і наплічник чи сумка з червоним хрестом.
І жодних крил…
У них стомлені очі, счорнілі від недосипу обличчя і закривавлені руки. Вони брутально лаються і смалять папіроси, «травлять» цинічні анекдоти.
Втім, коли відлік часу іде на секунди, стрімкими рухами рук, вони зв’язують, зрощують тонку і непевну нитку чийогось життя, яке готове от-от обірватись.
Польові медики української армії — наші янголи без крил. То й що, що за спиною вони відсутні?.. Після війни, коли зберуться усі, хто вижив, завдяки їхній роботі — вони здіймуть медиків на руках над натовпом: «Дивись, док, скільки життів завдячують тобі!»
Владислав Скор
