Стоїть мій Остапко, їсть печиво. Підходить до нього якась незнайома бабця. І починається: «Ти добрий мальчік, да? Подєлішся с бабушкой своім пєчєньєм? Бабушка тоже хочєт…». Мій малюк бере і віддає (ну, бо справді «добрий» — що є, то є). Я навіть не встиг відреагувати.
75 років тому, 1946-го, М.Т. Рильського було вперше обрано депутатом Верховної Ради СРСР від Житомирщини. З того часу він переобирався кілька разів і залишався народним обранцем до своєї кончини. Нелегкою виявилася дорога до виборців саме в листопаді першого післявоєнного року. Трофейний «опель» батька вийшов з ладу. Йому й довіреній особі Максима Тадейовича письменнику Юрію Дольд-Михайлику довелося пересісти на візок.
Криза знецінення видається мені найбільшою ментальною проблемою українців роздвоєних, розтроєних у самих собі. Тут маємо питання: чи вважати українцями людей із радянською (російською) ідентичністю, якщо вони на генетичному рівні ненавидять те, що по суті і є за духом українським?
