Це буде щонайменше моя нова новела… А може, потягне і на повість. Зараз я переповім лишень фабулу і розкажу про трігери, які мене до цього спонукали… Місто Мехелен у Бельгії (20 км від Брюсселя) є древньою столицею Бельгії і одним із культурних та історичних пам’яток Європи. Я не знаю чим пояснити любов до України попереднього бургомістра Мехелена Барта Сомерса. Він пояснив це тим, що у студентські роки прочитав якусь книжку австрійського автора про Львів.
Виліз із укриття, мало не зашипів на сонце, як граф Дракула, що яскравими променями врізалося мені в очі. Уважно прислухався намагаючись ідентифікувати той противний звук «летючої бензопили» п*дарів, якій аналоГовнет, серед тихого стогону вмираючого села. Наче не літає той вібратор галімий… Пішов… Тут час іде по-іншому — ніч тут довга, на перший погляд, безкінечна. Люди залишили домівки, господарства, природний відбір тут бачиш наживо — виживає найсильніший, найспритніший… Це я про звірів, що лишилися сам на сам із покинутими городами, дірявими дахами хлівів…
Під кінець третього місяця війни є стійке враження, що багатьох-багатьох жителів України нічого не навчили навіть російські бомби. Керівник одного модного банку пише про «хорошого русского» дудя як про «генія» журналістики. Інші київські жури абіжаюцца на колег, які виступили проти присутності в національному ефірі тих кремлівських пропагандистів, які фактично і сприяли війні.
Війна живе у категоричності та агресії. Вона прекрасно почувається поміж неосвіченості, невігластва і маніпуляцій. Війна живе у бажанні вказувати іншим і вирішувати за них як краще. І в уявленні себе кращим за когось. Війну вирощують в теплицях нетолерантності і підігрівають лампами вузьколобості. Підживлюють неповагою до інших людей і їхніх думок та позицій.
Росія не хоче обмінювати своїх російських полонених на поранених захисників Маріуполя. Україна запропонувала Росії обміняти поранених українських військовослужбовців із маріупольського металургійного заводу «Азовсталь» на російських військовополонених, але Кремль не відповів, повідомила віце-прем’єркa України Ірина Верещук.
Наташу Влащенко я вперше побачила, як вона брала інтервʼю у Дани Заюшкіної, солістки Вівʼєн Морт. Наташа спитала: «А ви откуда вобщє?». «З Києва», — сказала Дана. «Ах, вот так вот? — заціпило Наташу — У вас просто манєра говоріть такая, я думала ви із западной украіни»… «Ах, ти ж курка тупа!», — подумала я.
Мене особисто у недавній заяві Тихановської найбільше розсмішили слова про російську армію, «которая нє чувствовала сєбя комфортно на зємлях Бєларусі»… Тільки вдуматися у це формулювання! Та армія РФ всюди відчуває себе визволителем і господарем. Армії РФ плювати на ваш комфорт. Це білоруси заради комфорту ладні пожертвувати своєю Незалежністю.
Я тут нещодавно на «Хвилі» згадував Славу Шнайдера, Майстра Слова, земляка, з Житомира. І кілька його вікопомних строф. Народ озвався. По-доброму, певно, зачепило. Ось пригадалось ще… Про Франсуа Війона, який раптом приснився Шнайдеру… Чоловік сей — Війон — жив за інквізиції. Був рідкісний поет і бандит. Світ споглядав через АБСУРД.
