На початку місяця березня (6) 1980 року пішов із земного життя один з найвидатніших українських письменників Григір Тютюнник. Десь за тиждень до цього ми прогулювалися вечірньою вулицею Володимирською. Ще були мій брат Петро і художник Юрко. Раптом Григір зупинився, пристояв і сказав тихим похмурим голосом:
— Не хочеться жити.
Сьогодні геніальній Ліні Костенко — 93 роки. Проте і вчора, й сьогодні її поезія затребувана, як і буває у воістину народних поетів. Учора з Миколою Гриценком, відповідальним секретарем НСПУ, ми говорили зі студентами-журналістами Інституту ім. Бориса Грінченка…
Література стала суб’єктивним полем індивідуальних збочень і корпоративної боротьби. Аби її врятувати, треба повернутися до Гомера і розпочати все знову. Але нема гарантії, що література не прийде вкотре до герметичної естетики ґеніяльного Джойса чи талановитих збочень на кшталт австрійської нобеліянтки 2004 Ельфріди Єлінек.
Особисто мені траплялися добрі вірші, написані протягом першого року активної фази цієї війни. Досить згадати поезії Мар’яни Савки, Світлани Поваляєвої, Дмитра Шандри, який перебуває на передньому краї боротьби з ворогом, Остапа Сливинського, Ярослава Гадзінського, ще декількох поетів і поеток, чию творчість я щиро шаную.
Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт президента РФ Володимира путіна! Згадую як Слободана Мілошевіча привезли в Гаагу. Акредитацію на засідання суду дістати було дуже тяжко. Дякувати журналістській солідарності. Нам, журналістам з Брюсселя тамтешні журналісти організували житло в Гаазі і Амстердамі. По черзі мінялися акредитаційними картками. Кожен хотів сам побачити Мілошевича і зробити тихцем фото, як він сидить у клітці і дає покази.
Пересічну людину схоплять за поцуплений буханець. А що, як злодій — президент? І не просто злодій, а вбивця? І його підлеглі — вояки, шпигуни, пропагандисти. Мільйони, які підтримують, схвалюють, заохочують, фінансують чи потурають мовчанням. Що тоді?
