Маємо ювілей унікального прозаїка Валерія Шевчука, котрий нині переживає нелегкі для себе часи. Поезія в українській літературі 60-80-х рр. виглядає набагато сильніше, ніж проза (на відміну від доби “розстріляного відродження”), котра навіть у кращих творчих проявах все-таки не могла відірватися від “соцреалізму”.
«Кожен з нас – гість у цьому житті, але кожен у ньому, як уміє і як може, будує свій храм. Той храм і є душею нашою – чистим серцем. Все минає, все зникає й нищиться, одна тільки любов вічна. Вона жи¬вильна сила нашого духу, вона спонука праці нашої та життя. Вона до¬лає малість нашу і зло наше, і в ній надія наша». Валерій Шевчук “Привид мертвого дому”
Антон Санченко в одному з недавніх своїх дописів на Фейсбук виправдовує колаборантство покійного, царство Небесне, Андрія Кузьменка, він же Пророк Кузьма Скрябін, невинно убієнний за часів Порошенка, мабуть, за його вказівкою. Суть допису: Кузьма Скрябін був одним із небагатьох яскравих шоуменів, які навіть у ефірах Інтера говорили українською, чим популяризували рідну мову…
… Давно не розповідав, хоч обіцяв, про свою юність. Нині – про важке, про кінець липня-початок серпня 1983 року. Вже 41 рік минув від того часу, Господи милосердний…. Одразу треба сказати, що мені випав жереб перенести багато важкого (хоч і світлого-теж!) у дитинстві. Але особливо той жереб «подбав» про мене у ранній юності.
Нещодавно минуло 85 років з дня народження поета Миколи Холодного. Запрошую прочитати окремий розділ про поета Холодного у романі про Григора Тютюнника «Місяцю, місяцю» (розгорнуте фото роману Таня Нємцева)
