Як там у Тичини: «За всіх скажу, за всіх переболію». Але ж надломлений більшовизмом поет за всіх і не сказав, і не переболів. А сказав, аби сказати. В стані афекту. Проглядаючись у далечінь, з’ясовуючи свій пройдений шлях, мені до шмиги послідовний виклад Маланюком «Книги спостережень» (Нью-Йорк. 1955). Тож, як мовиться, танцюватиму і я від печі. На свій лад. Без охань та ахань, окозамилювання й крутійства. Так легше на душі. З Дажьбогом рушаймо.
Шлях до українства (особисті враження на загальному тлі)
