Пліткуйте. Переходьте на особистості. Наприклад, коли розповідаєте про українських класиків. А ще не називайте їх класиками. Лише живих, в очі, і щоб позлити. Ну, правда, неможливо почати розповідь про нормальну людину словами «народився в бідній селянській родині». Така підкреслено класово правильна біографія.
Цікава річ! Третій рік війни, і є люди, які не були жодного дня ні на війні, ні в армії, але вже встигли написати про цю війну по 3-4 романи, видати їх власним коштом і подати на всі можливі літературні конкурси, сподіваючись, звісно, на кон’юнктурне реагування конкурсних комісій.
Цими днями з вуст Президента пролунало два меседжі, які чомусь коментують поза контекстом і, як на мене, не в порядку пріоритетності. Це новина про «вовину тисячу» (як її вже влучно охрестили за аналогією з «юліною») та «прохання» до військових припинити бусифікацію. Обидва месседжи на моє глибоке переконання свідчать, що Офіс Президента України бере курс на вибори вже в першій половині наступного року. Саме в цьому контексті ці новини варто розглядати.
Оксана Забужко у радіодиктанті згадала легендарну українську співачку Оксану Петрусенко (1900 – 1940). І відразу на багатьох сайтах всі кинулися публікувати відомості про неї. На думку авторки саме їй була присвячена популярна пісня «Оксано, Оксано, я чую твій голос».
Дорогі українці, вітаю всіх нас із дуже молодим, але безцінним (сакральним) Днем Писемності та Мови. Це свято насправді молоде. Аж зелене. Народжене вже у незалежній Україні.Тішуся, що воно пішло у життя. Що воно зародилося, вижило при важких пологах і таки зіпнулося на ноги. Хоча у нього з’явилося не лише багато няньок, опікунів, а навіть і тих, хто на позір претендує на «біологічних батьків».
«Час класти своє кохання на вівтар. Бо вже осінь прийшла у мій сад», — подумав Вася і пішов у лазню на вулиці Турецькій. Була субота. Хороша думка ніколи не може бути поганою. Культура відвідування громадської лазні вже, звісно, не та. Вона інша. Але в легендарній чернівецькій лазні все було як колись.
Ця чорно-біла світлина з трьома сардинами на великому тарелі, збільшена десь до тридцяти сантиметрів в ширину і двадцяти у висоту, була пришпилена в кухні на стіні якраз навпроти обіднього стола, де ми всі зазвичай їли і де в кожного було своє місце. Мій тато, який сидів лицем до світлини, часто дивився на неї, иноді доволі довго. А бувало, що й прохоплювався одною-двома фразами про неї.
Хіба це лідери? Хіба це політики? От раніше… Ідеалізація минулого — це неодмінна риса мрійників і романтиків. От взяти постаті переможців у Другій Світовій війні Вінстона Черчиля і Франкліна Рузвельта. Без гриму і лаку.
Хабарники дурні. Ми — розумні. Ми уникли тієї небезпеки, того смертного гріха. Від шалених грошей люди скаженіють. Великі гроші приносять передчасну смерть їхнім тимчасовим власникам. Раджу дізнатися як довго і в яких муках помирав мультимільярдер Онассіс, який народився здоровим і якому пророчили щастя…
В усіх наших шкільних студіях і думках — ми європоцентристи. Якщо й знаємо, що з давньої історії, то все в межах греко-римських старих імперій. Тут держави зароджувалися, розбухали-квітли і занепадали-зникали, поглинуті голодними й згуртованими сусідами. А є на планеті держава, яка практично без суттєвих перерв існує вже понад 4000 років.
