Суспільство

Їхали вінчатися…

Мама з татом у парі прожили круглих 60-ть років. Життя було нелегким, але, на диво, веселим. Народили і виростили нас, трьох дітей. Збудували файну хату, яка і зараз милує око. Дочекалися внуків-правнуків… І от визріла в батьків думка, аж на 80-му році життя, взяти в Церкві шлюб! А то і не дивно, що так довго визрівалось. Бо при тому шаленому і дикому совєтському атеїзмі, як воно могло статись по-іншому?!

Поки їхали до церкви, тато кілька разів маму ще і піддюгував, мовляв, ти дівчино покумекай, може ти ше не дуже крепко в мене влюбилася! Мама в такт відповідала: «Ага-ага! А то куди, мені, такій литкатій, спішити! Може дійсно ще кілька років подівочити!»

А в ту славну неділю, в центрі Старого Міста, Кам’янця-Подільського, до церкви під’їжджали ще й інші люди вінчатися. І тато, як побачив довжелезний білий, прикрашений квітами, лемузин, одразу каже: «Гайда, тако! Ставаймо всі разом коло сего блищачого воза. Фотографіруємося, і най всі міщани бачать, яка файна пара жениться!»

Так і зробили.
Бо тата все треба слухатися.

А вже в самій церкві, панотець з радости заледве в долоні не плескав, приговорюючи, що таких «молодят» в нього ще не було! Мамі з татом стояти в церкві було тяжко, тому сиділи на стільчиках. І коли перед молодими простелили вишиваний рушник, на щасливу спільну долю, тато ще і по-хазяйськи поправляв той рушник палицею, аби той гарно лежав.

Священик вичитував все ретельно, нічого не пропускаючи.
Але коли дійшло діло до запитань, чи не заручена дівчинонька з яким іншим парубком, то він повертався лицем до вівтаря і робив смачні паузи. А коли бажав мамі «умножитися, як Сарра», то втирав батюшка крупні сльози. А ми й самі всі ревіли від такої доброї днини і від такої благодаті.

Потім, звісно, обіцянка у вірності і «перший» поцілунок!
Яка то радість для всієї родини! А ще і зразок, приклад іншим.
Як відомо, ШЛЮБИ ЗВЕРШУЮТЬСЯ НА НЕБЕСАХ!

Дорогі мої мама з татом навчились найбільшої мудрості на Землі. Та мудрість полягає в тому, що вони НЕ ПРОСИЛИ. Вони постійно Господа ДЯКУВАЛИ! А в тій щирій, безмежній ПОДЯЦІ, є все, в тому числі і прохання. Благослови, Господи!

Сергій Файфура

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *