В місті варити борщ нецікаво. Пішов на базар, все купив, зварив, випив, з‘їв, заснув. В селі — інакше. Пішов, накопав картоплі, помив, пошкріб. Вернувся по моркву. Знайшов, зрадів. Поскуб шовковиці й смородини… Забув за борщ, ліг під грушею, задрімав, прокинувся, вбив муху. Згадав за борщ — спохватився…
Потім – буряк, цибуля і тд. Потім ідеш по сусідам шукать ревінь. Говориш про войну, квитанції на електрику і колорадського жука. Слухаєш 125-й раз анекдот, який знаєш ще з першого класу. Нещиро смієшся…
Словом, за моїми підрахунками по трекеру, каструля борщу в селі, це 3 км шляху і півдня активної діяльності. Справжній фітнес-продукт. Плюс — соціалізація, хай і примусова. Бо борщ — це ще й спосіб комунікації, взаємної емпатії та лояльності, а не просто їжа…
Не знаю, чи вимірював до мене хтось борщ в кілометрах, але — най буде. Борщ має бути порахований у всьому: кілометрах, годинах, градусах, пікселях, амперах, ньютонах, барелях і паскалях. На самотьок цю справу пускать нельзя!
Віталій Чепинога
