Вчора в неї був День народження… Досі не можу пояснити, чому ми з нею були в якійсь особливій дружбі. Інша річ – ближчі чи дальші подруги з часів навчання в технікумі чи університеті: дві Галі, дві Віри, Наташеля, дві Світлани, трохи дальша Ірина… Студентська пора чи відвідування тоді Літературних студій і загалом – молодість самі собою створюють якусь душевну близькість до “протилежної статі”.
А Ганя… Не вчився з нею в університетах, зустрічався лиш на різних літературних заходах, але… Вона бувала на багатьох презентаціях моїх “круглих дат”, на одній навіть головувала разом із Михайлом Шевченком; її номінували на Шевченківську премію і я виступав на літературному заході у зв’язку з цим (у “Центрі Івана Козловського”), а потім той виступ публікувався в літературній періодиці чи й у книжках, а також разом літали до США на якусь конференцію і щемно відвідували Пам’ятник Шевченку у Вашингтоні…
На ту конференцію запрошені були аж п’ять кандидатур з Києва, але трьом не дали американської візи, а нам з Ганею – дали. Правда, вже в літаку один якийсь “четвертий” раптом підійшов до нас і запропонував 
свої послуги: він знав англійську мову, допоміг заповнити декларацію англійською і потім днів три крутився побіля нас у Вашингтоні і несподівано зник, як і з’явився.
Хоча це були вже часи Української незалежності, але традиція прикріплення “сторожів” до письменників, які вирушають у мандри до “ворожого” Заходу, ще трималася… Я пам’ятаю і прізвища тих трьох, яким не дали візи, і того “сторожа”, але змовчу…. Бо тут — про ГАНЮ, чудову поетесу і не менш чудову жінку… Були в мене з нею часом якісь кумедні пригоди; над однією з них любила покепкувати Світлана, шпигаючи, що я безтолковий і недогадливий у чоловічому бажанні жінки… Можливо…
ГАНЮ, якщо ти чуєш мене на небесах – прийми вітання з Днем народження і не сумуй, що ти там сама й одинока… Всі там будемо колись, тільки в різний час….
ГАНЯ, виявляється, присвятила мені дуже “серйозний” вірш, але він був загубився в моїх паперах, а оце недавно я його знайшов. Дякую тобі, Ганю, за цей вірш і за всю ту твою віршовану літературу, яка продовжує жити серед нас. Особливо – пісні на твої слова та твою мелодію і, звичайно, за багатющу дитячу поезію, якою продовжує тішитись дітвора дуже різних поколінь….
Нещодавно я випадково зустрівся з оперною співачкою Іриною Захарко і ми приємно згадали, як вона з іншою оперною подругою (Вірою Галушко) співала на моїй презентації Ганіну пісню “Хустка тернова”. А одного разу, їдучи в маршрутці до своєї колись дачі, я почув, як донька з мамою на весь голос наспівували твою “Черепаху -аху, аху…” У маршрутці якось аж посвітліло, всі посміхнулися і готові були підспівувати…
А ще багато хто пам’ятає, як твоє фото кілька разів виставлялося в парках Києва серед дуже вродливих красунь нашої столиці. І України – теж!
… Останній раз бачились у неї на Дні народження у кафе Профспілок (дивовижно жвава і красива, як України Подолля!), а потім — на тротуарі біля Печерського мосту. Вона там десь жила недалеко, а я йшов із Верхньої, 5. Зовні — не та Ганя, але очі і язичок — світленькі та свіженькі. Скаржилась, що немає кому пожалітись на недуги: чоловік помер, дочка (поетеса Чубачівна!) десь у далекому заміжжі і не стало колись найближчих подруг: Ніли Крюкової та Діани Петриненко…. Колись я з ними трьома їздив на Черкащину місцями Тараса. Що вже назгадувались та нареготались тоді!
Реготухи вони всі три були неймовірні. І я “підпрягався”, бо то була Звенигородщина, мої рідні місця, і я докидав до їхніх жартів щось і своє – «земляцьке»… А тепер – сама-саміська… Правду кажуть: страшна не смерть, а страшна самотність і старість. Ганя не була старою; вона відходила в кращі світи юною та співучою, як і її поезія; як “доросла”, так і “дитяча”….
Будьмо – не перебудьмо!
Вожаки
Михайлові Наєнку – Ганна Чубач
Повертається клин журавлиний,
Притомившись, змінився вожак.
Задивляюсь у небо провинно:
На землі з вожаками не так.
Там, у небі, мудріші закони:
Кожен має високі права
– Бути першим в польоті безсоннім,
Бо вожак – то завжди голова…
Хоч не маєм своєї провини,
Стоїмо біля прірви вини.
Бо не клином,
не клином,
не клином –
Від колиски і аж до труни.
Михайло Наєнко
Без вожаків
Ганні Чубач
у відповідь на її вірш «Вожаки»
Ганно, Ганно, живеш бездоганно.
Компромату на тебе нема.
Тільки як, неприкаяна Ганно,
полетиш у майбутнє сама?
То, звичайно, файнесенька спроба –
в журавлиний вписатися клин.
Але ти є особа, особа,
де бувають одна чи один.
Нащо нашу трагедію чубиш?
Нащо ждеш, де нема, мужика?
А давай-но, Танасівно Чубач,
полетімо без вожака.
Вожаки, главарі – остогидло.
Я стомився від зброд і заброд.
Я не хочу спускатись у бидло.
І піднятись не можу в народ.
Ой погано на серці, погано.
Та ще гірше на серці було б,
коли б ти не з’явилася, Ганно, –
не лиш серце боліло б, а й лоб.
Петро Скунць
2003
