Культура

Історія самотності від Ксенії Фукс

Ще одна книжка з цьогорічного короткого списку «Книги Року ВВС». Це дебютний твір молодої української письменниці Ксенії Фукс «По той бік сонця», що з’явився у видавництві «Темпора».

Це не роман і не повість, а сповідь людини, що пройшла через пекло душевних мук. Це — історія однієї самотності.

Мабуть, я і не звернула б увагу на гарненьку молоду дівчину, що підписувала маленькі книжечки на одному зі стендів цьогорічного Книжкового Форуму у Львові, якби її не відрекомендував мій давній друг, вже титулований і знаний письменник.

Звичайно ж, книжечку я купила і авторка рівним, майже дитячим, почерком написала на ній автограф. «Певно, це якийсь роман про перше підліткове кохання» — подумала я тоді. Так уперше побачила Ксенію. Вже потім, як відлуння Форуму, почула про неї більше.

Молода авторка, що народилася в Донецьку, а зараз живе і працює у Штутгарті, привернула увагу багатьох людей українського літературного середовища. А тоді, при першій зустрічі, мені і на думку не спало, що таке миле симпатичне створіння могло пройти через пекло психіатричної медицини і описати потім свої випробування у книжці.

Я завжди стверджую, що ми всі родом з нашого дитинства.
Все, що батьки і оточення наллють в той порожній глечик під назвою дитина, те й буде виливатися з нього впродовж всього подальшого дорослого життя. Так сталося, що героїня розповіді Ксенії Фукс, прототипом якої є сама авторка, виросла в неповній сім’ї, з матір’ю, яка не надто цікавилася її життям, а вітчим став уособленням зла, побутового насилля.

З рідним батьком дівчина познайомилася вже у дорослому віці, хоч це теж не внесло позитиву в її внутрішній світ. Були, правда, в її житті бабуся і дідусь, саме завдяки яким вона здобула ґрунтовну освіту. Але з її внутрішнім світом все було дуже складно. Згодом, в силу різних життєвих обставин, дівчина опиняється в Німеччині, а відтак і в німецькій психіатричній клініці.

Власне, оповідь свого внутрішнього стану протягом періоду перебування в «Центрі душевного здоров‘я» (так красиво називається цей невеселий заклад) і присвячена ця книга.

Я зловила себе на думці, що всі, прочитані мною книги, з реальним досвідом автора, завжди мені імпонують і викликають захоплення. Мабуть, тому, що такі історії є щирими і правдивими. Так сталося і з книгою «По той бік сонця».

Я «проковтнула» її на одному диханні.
Попри те, що тут нема якогось особливого сюжету чи динамічного розвитку подій. Лише щира сповідь людини, що пройшла крізь внутрішнє пекло. Біда таких людей ще й у тім, що це невидимі страждання і, зазвичай, зовнішнє оточення не може зрозуміти всю гостроту і небезпеку, яка чатує на психічно хвору людину. Це ж не зламана рука чи поранена нога, де все — візуально.

Нашій героїні пощастило.
Вона опинилася там, де допомогу хворим надають на належному рівні, а ставлення до пацієнтів і умови, в яких вони перебувають, зразкові. Тому її історія закінчується оптимістично. Хоч ніхто не знає, як буде далі. Зрештою, дівчина повернулась до нормального життя, а читачі отримали хорошу книжку, яка варта місця в списку кращих книжок року.

Єдине, що засмутило — це поліграфічна якість новодруку.
Мені довелося читати її через лупу, бо шрифт настільки дрібний, що, здається, дрібніший за макову зернину. Либонь, видавництво саме на цьому вирішило зекономити, друкуючи дебютну книжку невідомої авторки.

Галина Новосад

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.