Мовлю кілька слів про українське видання творів Корнеля Філіповича, що його профінансували поляки, а реалізував перекладач Юрій Матевощук й тернопільське вид-во «Крок». Корнель Філіповіч народився у Тернополі і був королем короткої форми — мікророману, наприклад, «Провінційного роману».
В українському виданні мене найбільше зацікавила повість «Сад пана Нічке» — твір про німецького пенсіонера, котрий тішиться самотнім життям, плекає свій сад, переймається долею птахів і домашніх тваринок, але насправді у нього темне минуле, нагло його звинувачують у страшних злочинах, вчинених під час ІІ світової війни.
Корнель Філіповіч — класик польської літератури, письменник, який мав на меті зафіксувати у слові людські емоції. Можливо, комусь це видасться чимось неважливим, але мені такий спосіб письма дуже подобається. Коли Віслава Шимборська зауважила, що Нобелівську нагороду мала отримати не вона, а Філіповіч, то в ній говорила не тільки симпатія і любов до Філіповіча, а й любов до польського письменства і до літератури загалом.
Загалом видання оцінюю позитивно.
Перекладач працював з душею, але забракло, мабуть, грошей на коректора і редактора. Саме в повісті про пана Нічке багато коректорських помилок. І що цікаво? Польське консульство в Луцьку знайшло кошти, аби це видання подарувати всім охочим — оплачувалася лише пересилка книжок. Звичайно, знайдуться ті, хто скаже, що це марне витрачання коштів. Ні, це правильне витрачання коштів, бо Філіповіч виправдовує існування поляків, він показує, що поляки — нація культурна, тобто така, чий голос чути у Європі і у світі.
Хотілося б, аби й нашу літературу колись так підтримала наша держава, щоб українські громадяни розуміли вагу слова.
Роксана Харчук
