До конюшні, де жили благородні коні, пробралась свиня — попросилась трохи пожити, бо її переслідують і хочуть зарізати. Коні пожаліли свиню і дозволили жити з ними. Через певний час свиня опоросилась. Поросята виросли також у свиней і в конюшні стало мало місця. І ось в один чудовий день свині заявили, що тепер це не конюшня, а свинарник…
Мовлю кілька слів про українське видання творів Корнеля Філіповича, що його профінансували поляки, а реалізував перекладач Юрій Матевощук й тернопільське вид-во «Крок». Корнель Філіповіч народився у Тернополі і був королем короткої форми — мікророману, наприклад, «Провінційного роману».
«На франківських письменницьких зборах дуже погано виступав Тарас Мельничук. Хвалився, що читав Левкові Лук’яненкові прозовий текст, а тоді питав, чи то проза, чи то поезія. З 10-ти пунктів Левко Лук’яненко в пермському таборі вгадав 2-3. А тоді Мельничук став у позу переможця і сказав: «Левку, ви бачите, що ви — баняк! Нема, Левку, з ким мандибурку дерти». І в концтаборі українські політичні дисиденти сперечалися, возносилися один над одним і навіть топтали один одного»
(З останніх десятиліть: Щоденники Степана Пушика у трьох томах.
Том I. 1988-1992. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2021. 876 с.)
З давніх-давен моєї творчості (70-ті роки минулого століття) мав щільні зв’язки з поетами Рівненщини, надто ж з двома Миколами – Березою та Пшеничним. Ми разом брали участь у всеукраїнських нарадах і семінарах для початкуючих літераторів. У нас був спільний покровитель від Спілки письменників – Абрам Кацнельсон… А Миколою Пшеничним опікувався ще й Іван Драч, і ми з Березою дуже раділи цьому… І трохи заздрили Пшеничному.
